Розділ 24 Сьогодення

Сьогодення

Вуйко Гаврило сидів на лавочці в церкві, поклавши свій картуз поряд. Усередині знаходилося іще декілька людей – невдовзі тут мала початися вечірня. Гаврило був одягнений у старенький поношений сивий костюм, тепле чорне пальто. Сидів мовчки. Поруч нього, стоячи на колінах, молився майор міліції Михайло. Доказавши свої молитви, він широко перехрестився і підвівся.

– Слава Ісусу Христу.

– Слава навіки Богу, – відповів Гаврило.

Михайло сів поруч із ним.

– Про що задумався, друже, чого невеселий?

– Хіба ж нема про що нам думати? Подивися, як мало людей прийшло сьогодні до храму Божого! Де ж уся молодь?

– В Інтернеті сидить. Або в телевізорі, – відповів майор.

– Отож-бо й воно. Були часи, коли диявол хотів знищити нашу церкву, людей за освячені паски, за коляди, за вертеп з роботи виганяли, школярів переслідували, а вони і так ішли, ішли – дім Господній завжди був повний. А тепер?

Михайло мовчав. У нього були думки з цього приводу, але він не поспішав їх озвучувати – не хотілося вступати зараз у дискусію з Гаврилом. Натомість мовив:

– У мене є новини відносно нашого Івана.

– Помер?

– Не поспішай, Гавриле. Маю на увазі розслідування. Злочинці – потужні люди, а прикриває усю цю справу прокуратура! Я натрапив на слід убивць: вони ховалися на дачі одного з прокурорських. Ми їх там оточили, тільки вони втекли – підземний хід на дачі був, уявляєш? Після того на мене почали тиснути, були б з роботи вигнали, але я узяв лікарняний…

Гаврило поглянув на майора.

– Нащо ти мені все це розказуєш?

– Хочу, щоб ти допоміг мені, брате-товаришу.

Гаврило засовався на місці.

– Давай після служби.

– Не можу. Мушу летіти.