Розділ 20 Сьогодення

Сьогодення

У каміні потріскували дрова. Холодні стіни, викладені з дорогого каменю, намагалися зігрітися теплом, що ішло від вогню, однак на дотик все одно залишалися холодними: камінь є камінь. Мур є мур. То тут, то там на стінах висіли оленячі та кабанячі голови, шкури. Зі стелі на грубому ланцюгу звисало колесо від воза, на якому світилися енергозберігаючі лампи. На протилежній від каміна стіні була вмонтована плазма. Показували події в Києві 1 грудня: спершу – масовий мітинг, потім – провокації, а далі вже розгін «Беркута».

– Да, відірвалися мусора. Диви, мля, диви, як хірачить. Ніфіга собі. Ото в натурі замєс!

Біда дивився, не відриваючи очей від екрана: у телевізорі з’являлися все нові й нові кадри із побоями і знущаннями.

– Там і для наших пацанів роботи вистачає. По п’ятсот баксів за сутки підняти можна! – знічев’я мовив Лихо: йому тут було відверто нудно.

– Да? А шо робити?

– А шо? Майдаунів хірачити, в ліс вивозити, машини їхні палити. Різне, карочє…

– А-а-а, да-да. По ящику шось там базарили про цілі загони тітушок…

– Сам ти, тітушка, н-на! Підер!

Біда підірвався:

– Хто підер, мля?!

– А хулі ти бикуєш?! Шо за базар гнилий: «тітушки», н-на! Хірушки! Нармальні пацани: бабло рубають, лохів мочать, а ми сидимо тут через того ідіота, н-на!

Біда знову плюхнувся в крісло, закинувши ноги на столик. Лихо відвернувся. У кутку стояла скриня, кована залізом, зроблена під старовину. Лихо зацікавився.

– Бар – зуб даю, – сказав він, оглядаючи скриню та намагаючись її відчинити.

– Заспокойся, братан! Ходи поїмо, – закликав товариша Малий, що приніс із кухні обід і почав виставляти на стіл тарілки з борщем та макаронами.

– Шо мені толку… От падло, хєр відкриєш. Ану поможіть, братва, замочок відімкнути.

І Лихо витяг з кишені якусь шпильку.

– Обламайся, цей виноград для нас іще зелений, – словами славного байкаря сказав Біда.

– Ну ти і дебілоїд. Який виноград, тут в натурі коньяк, я нюхом чую. Ша, н-на…