Розділ 21 Демон

Демон

Мене не було в Городку більше, ніж півтора століття. У той час за містечко, як і за Галицьке князівство в цілому, змагалися угорці з поляками. Виграли останні. Доля розпорядилася так, що саме звідси, з Городка, почалося панування польської корони на Галицьких землях. Цього зимового ранку по околиці пройшла чутка, що до Городка їде сама королева Ядвіга…

За той час усе змінилося – і замок, і місто… На Верещиці було пороблено греблі – і вода з неї розлилася по луках, утворивши великі стави. Вони захищали замок і місто з півночі, а ще давали вдосталь риби. Також понаривали багато каналів, наставили через них мости, понасипали греблі. Місто треба було захистити від ворожих нападів, тож тутешні люди робили все необхідне. Городок виріс, змужнів. Місто притулилося біля замку, розширилося. Крім Верещиці, каналів та ставів, місто захищав ще й високий земляний вал із частоколом. Утворилися три передмістя: Заставське – на північному заході, Львівське – на сході і Черлянське – на півдні. Зі всіх прикарпатських жуп сюди звозили сіль, адже в містечку були найбільші склади з цим товаром. Так і звався – Городок Соляний.

Ядвіга була тоді ще молодою тендітною жінкою із властолюбним поглядом. Вона куталася в хутряну накидку: незважаючи на вогонь у каміні, у замкових покоях було досить прохолодно. Ядвіга сіла на свій похідний трон, який привезла з собою, поруч неї став помічник у чорних шатах, схожий на ченця-єзуїта. Це був я.

Із прибуттям королеви сюди злетілося багато чорних воронів. Ці птахи літали над Городоцьким замком і голосно каркали, віщуючи війну, голод і злидні.

– Вони мене лякають, – зізналася королева.

– Це на сніг.

Ядвіга дивилася кудись крізь мене, про щось думала, тоді запитала:

– Ну, ти був у місті?

– Як ви і наказали, ваша величносте.

– Що бачив?

– Містечко невелике, але живе. Особливо околиця дуже гарна. Уявляю, як тут мило влітку. Думаю, його величності, королю Ягайлу, дуже сподобається ця місцина, оскільки він завзятий мисливець. Люд тутешній усякими ремеслами займається, торгують. Добрі прибутки від солі мають. Багато купців сюди заходять дорогою до Львова.

Королева й далі продовжувала думати про щось своє.

– Про що говорять у місті?

– Сміються зі своєї старої влади. Кажуть, що власник цього замку Владислав Опольчик так тікав перед вашою величністю, що й вечерю лишив на столі.

При цих словах я мимоволі посміхнувся, бажаючи таким жартом розвеселити свою пані, однак вона залишалась такою ж холодною.

– А про нас що говорять?

Я витримав певну паузу, тоді почав розповідати:

– Із їхніх розмов зрозуміло, що вони не будуть тужити за мадярами, але і наш прихід не сприймають із великою радістю. Часто згадують князя давнього Данила Галицького, зберігаючи до нього найтепліші почуття. Навіть містечко своє називають «княжим городком». Тому я б радив їх потроху з міста витіснити: нехай би йшли собі до ролі, чи свині пасти. У Городку ж треба поселити своїх людей, надійних…