Розділ 23 Гаврило

Гаврило

Човни з сіллю підходили Верещицею і швартувалися біля зробленого із грубих тесаних колод та дощок причалу. Тут уже крутилося багато різного люду, по-різному зодягненого. Кільканадцять підвод, запряжених кіньми, а то й волами, стояли недалеко, чекаючи, доки прийде їхня черга вантажити дорогий крам. То тут, то там крутилися хитромудрі купці, затиснувши у долонях тугі капшуки. Вони скуповували сіль просто на пристані, торгуючись за кожну дрібницю, а потім розвозили товар по цілому краї. Хтось завів розмову:

– Ви вчора до Львова їздили, що там чувати? Як поживає місто Лева?

Хтось відповів:

– Розрослося нівроку. Городок перед ним стоїть, як вуйко коло небожа-переростка. Усе у Львові є: склади, ринки, цехи й крамниці, пивниці й купці-молодці туди їздять, як по свячену воду. Тільки все одно по сіль – до Городка. У нас найбільший соляний ринок, їй-богу.

Тут озвався третій:

– Ото розпродамо свою сіль, і можна буде знову поїхати в добру годину.

– Овва, ще телятко не народилося, а він уже шкуру продав.

– А чого нє? Он бачиш, до нас якісь багатії йдуть. Зараз будуть торгуватися, тільки ціни не спускаймо – і так куплять.

У напрямку причалу і справді рухався гурт вельмож. Попереду них, випереджаючи на цілий крок, швидкою ходою ішов чоловік, одягнений у легкий мисливський одяг, із сагайдаком стріл за спиною. Інші намагалися не відставати від нього, тому досить швидко наближалися до причалу.

– Ягайло! – раптом залинало по цілому причалу. – Король Ягайло до нас іде. Кажуть: він знову до Городка приїхав, у замку сидить, полює в лісі, а ще солов’їв слухає понад ставом. Відпочивають, одним словом. Ціну не спускаємо!

Тим часом вельможі були вже тут. Увесь причал перестав метушитися: люди впізнали короля, стали півколом, пропускаючи його всередину.

– Круль Владислав Другий!

Усі поклонилися. Король пройшовся причалом, гупаючи в повній тиші каблуками своїх чобіт по дошках, тоді повернувся, підійшов до одного з купців.

– Звідки товар ваш?

– Є з Дрогобича. А це ось зі Сприні привезли та ще зі Старої Ропи, ваша величносте, – тут же відповів купець.

– Беру. Все, що маєте, забираю, – сказав Ягайло.

Король простягнув руку, йому один з придворих уклав туди капшук з монетами – і Ягайло кинув його купцеві. Той зважив у руці, тоді перезирнувся зі своїми братами.

– Не бійся, не обману. Я ціну солі знаю, – сказав король. До нього підійшов один з вельмож.