Мезофіти поділяються на дві підгрупи:
• 1) мезогігрофіти, які за особливостями водного режиму посідають проміжне положення мпк гігрофітами і мезофітами;
• 2) мезоксерофіти – проміжні між власне мезофітами і ксерофітами.
Ксерофіти типові для місіть з недостатнім зволоженням. Вони мають пристосування, що дозволяють вельми успішно добувати воду при її нестачі, обмежувати випаровування води або запасати її на час посухи. Ксерофіти адаптуються до нестачі води шляхом використання низки фізіологічних механізмів:
• а) зниження транспірації і/або створення запасів води в тканинах рослини;
• б) швидкого відновлення (репарації) клітинних структур і функцій після сильного обезводнення;
• в) зміни типу фотосинтезу;
• г) високого рівня метаболізму, що дозволяє укорочувати онтогенез так, щоб він завершувався в той період року, коли відсутні сильні посухи.
У ксерофітів мають місце два типи анатомо-морфологічних пристосувань до дефіциту води: 1) спрямовані на поліпшення водопостачання; 2) спрямовані на зниження втрат води при транспірації. Перший тип пристосувань виражається в розвитку потужної кореневої системи на формування якої іноді витрачається 9/10 усієї біомаси тіла. Проникнення в ґрунт коренів на глибину 5–15 м дозволяє ксерофітам користуватися ґрунтовою водою. Другий тип пристосувань пов'язаний з формуванням захисних структур, що знижують транспірацію. Це зменшення кількості продихів, їх глибоке занурення у тканину листка, зниження розміру листків аж до їх майже повної редукції, потужно розвинена ксилема – тканина, що проводить воду.
У різних видів ксерофітів реалізовані різні пристосування до зростання в посушливих умовах. Тому група ксерофітів сама по собі є дуже неоднорідною.
Ксерофіти поділяються на кілька підгруп:
1. Евксерофіти. До цієї групи належить більшість рослин сухих степів і пустель. Вони характеризуються суттєво зниженою інтенсивністю транспірації. Це досягається шляхом зменшення розмірів листкових пластинок, потужного розвитку епідермісу і кутикули та підвищення в'язкості цитоплазми. Осмотичний потенціал клітинного соку підвищений, що дозволяє ксерофітам досить повно користуватися запасами ґрунтової вологи. Речовинами, які регулюють осмотичні показники, у різних видів рослин виступають: водорозчинні вуглеводи, багатоатомні спирти, похідні білкового обміну пролін і бетаїн. Особливо важливою є роль проліну і бетаїну, які є стресовими метаболітами і майже відсутні у рослин за нормальних умов.
Для ксерофітів властива адаптивна сезонна флюктуация осмотичного потенціалу: у дощові періоди він знижується, підчас посух підвищується. Коренева система евксерофітів розвинена добре, сильно розгалужена, але проникає в ґрунт неглибоко. Основна маса евксерофітів поглинає воду шляхом її перехоплення із верхніх горизонтів ґрунту в моменти випадання атмосферних опадів або в періоди посиленої конденсації. У вологі періоди року евксерофіти витрачають на транспірацію багато води, але в сухі періоди транспірація суттєво зменшується.
• 2. Геміксерофіти. Це своєрідні рослини, які відрізняються високою транспірацією, низькою здатністю переносити зневоднення і перегрівання. Проте вони успішно ростуть у посушливих місцях. Нормальна життєдіяльність геміксерофітів забезпечується винятково завдяки глибокій і потужній кореневій системі, що досягає рівня ґрунтових вод. На відміну від евксерофітів у гемиксерофитов низьки як в'язкість цитоплазми, так і осмотичний потенціал клітинного соку. Нерідко в них висока транспірація поєднується з значним опушуванням листків. Раніше таке опушування розглядали як засіб для зниження транспірації, але експерименти цього не підтверджують. Видалення волосків опушування з листя геміксерофітів дуже мало позначається на їх транспірації. Опушування фактично є своєрідним екраном, який захищає хлорофіл від руйнування прямими сонячними променями.
• 3. Сукуленти – соковиті рослини із дуже розвиненою в різних органах водозаласаючою паренхімою. Завдяки формуванню запасу води вони стійкі до тривалих посух. Одним з основних фізіологічних пристосувань сукулентів до зростання в сухих місцях є висока в'язкість цитоплазми (вона в 4– 5 разів вища, ніж у мезофітів) і знаходження більшої частини клітинної води в зв'язаному стані (56–70% на відміну від 20-25% у мезофітів). Висока в'язкість цитоплазми, забезпечуючи посухостійкість, неминуче уповільнює загальні темпи обміну речовин, через що сукуленти відрізняються повільністю росту.
• 4. Склерофіти – це рослини з вузьким і дрібним листям, іноді згорнутим у трубочку. Листки можуть бути вкриті волосками або восковим нальотом. Добре розвинена склеренхіма, тому рослини без шкідливих наслідків можуть втрачати до 25% вологи, не в'янувши. У клітинах переважає зв'язана вода. Сисна сила клітин кореня сягає декількох десятків атмосфер, що дозволяє успішно добувати воду з ґрунту. При нестачі води вони різко знижують транспірацію.
Порівняльний аналіз водного балансу у різних груп ксерофітів показує, що пристосування до зростання в посушливому кліматі реалізуються завжди не завдяки одній якійсь властивості або одній структурі, а за допомогою їх комплексу. Крім того, одні рослини підтримують свій водний баланс переважно за рахунок опадів. їх називають амброфітами. Інші рослини здебільшого задовольняють потреби у воді за рахунок ґрунтової вологи. Це фреатофіти.
У масштабах земної кулі рівень водозабезпеченості рослин є одним із найважливіших екологічних чинників в аспекті визначення їхньої життєвості та продуктивності.
Поглинання води як екологічно обумовлений процес
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екологія водообміну в рослин“ на сторінці 2. Приємного читання.
