Водночас не виправдовує себе також намагання деяких батьків зробити зі своєї дитини "вундеркінда", звільнивши її від обов'язків домашніх, природних і записавши її натомість до різних модних шкіл і секцій, що нерідко веде до перевантаження та виснаження, найперше тому, що таким чином порушується природність розвитку дитини. На думку К. Ушинського, дитина повинна залишатися дитиною, навіть коли йдеться про розумовий розвиток.
Виховання характеру. Детальніше про виховання характеру йтиметься далі. Тут зупинимося на цій проблемі лише тому, що характер започатковується в родині й наявність його в батьків є запорукою міцної родини.
Як зауважує П. Біланюк, не розум, а почування побуджують до чину, а вони якраз найінтенсивніше розвиваються в ранньому дитинстві. Підкреслюючи аналогічну думку, К. Ушинський наголошує на тому, що родинне життя за певних умов може виявитися для розвитку характеру особливо сприятливим. Потрібно лише, щоб воно не було надто вузьким для дитини, але щоб за межами його були чинники, що спричиняють опір її зусиллям, передбачають необхідність їх здолання, що в свою чергу є джерелом радості й спонукою до повторення дії. В подоланні труднощів виробляється характер. "Таке життя являтиме безліч прикладів удачі, невдачі, успіху та неуспіху, залежних від самої дитини, а це найкращі засоби, щоб зосередити почуттєві маси уяви в один сильний характер" (Ушинський К., 1964, т. 5, с. 323—324).
Для сучасного родинного виховання, особливо в містах, характерно, коли батьки, захоплюючись інтелектуальним розвитком своїх дітей, недооцінюють потребу розвитку саме характеру. "Вундеркінди" дуже рідко розвиваються рівно і нормально. Якщо дитина виявляє якісь особливі здібності в певній сфері, то для таких випадків К. Ушинський радить приділяти більше уваги іншим сферам розвитку особистості, зокрема, фізичній культурі й фізичній праці, тілесній втомі, прогулянкам на свіжому повітрі, холодним купанням тощо. Такі заходи утримують організм у рівновазі й зміцнюють контроль волі над організмом.
Рівновага духовного, душевного, нервового, з одного боку, і фізичного — з іншого, є запорукою повноцінного розвитку. Костянтин Ушинський взагалі негативно ставився до ситуації, коли батьки вимагають від дитини лише "великих знань", чим, до речі, грішить і наша школа. Таке виховання забезпечує розвиток голови і цілковите безсилля характеру. "Часто, спостерігаючи подібний характер, бажаєш щиро, щоб він якнайменше знав і був менш розвинений, тоді, можливо, буде з нього більше пуття", — пише він.
На думку К. Ушинського, розумне родинне виховання виключає також усе, що зумовлює надмірне подразнення і збудження організму, зокрема, в харчуванні (кава, прянощі, міцний чай, спиртні напої тощо), в іграх (азартні ігри, а сьогодні — надмірне захоплення комп'ютерними іграми та телебаченням тощо). Натомість він радить розвивати в дитині розважливість і чітку свідомість замість імпульсивності й неконтрольованості; вміння чітко висловлюватися, виконувати посильну самостійну роботу. З раннього віку від дитини слід вимагати акуратності у виконанні завдань, сприяти зміцненню її волі і через діяльність передавати їй владу над собою.
Сьогодні спостерігаємо жахливий дефіцит характеру, відчуваємо власну охлялість, зумовлену "безтурботністю" життя при "соціалізмі". Ця немічність є однією з вагомих причин нестійкості родини — через нездатність батьків дати собі раду у важких умовах. У цьому сенсі наші діти і внуки не повинні повторювати нас: їм необхідно бути сильними, а отже, — характерними. Актуальним для нас сьогодні залишається заклик В. Пачовського: вивести покоління не "паралітиків з блискучими очима", великих духом, а силою малих (Леся Українка), а "виховати нове покоління, що замінить чутливість і пасивність та змінливість через недостачу національного світогляду - на твердість, рівновагу і активність в повній вірності ідеї нашого життя в кожнім ділі й на кожному кроці..." ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 92).
"Українська душа" і сімейне виховання. Якщо характер започатковується в родині, то саме тут можемо шукати і добрі та негативні риси нашої національної вдачі. Зупинимось лише на одній проблемі, що особливо стосується родини — на фемінізації виховання. Як відомо, дослідники української душі звертають увагу на те, що в традиції української родини досі наявні залишки матріархату. Образ матері глибоко западає в душу дитини. Вона — берегиня і домашнього вогнища, і віри, і мови. Натомість батько постійно залишається наче на відстані й сприймається лише як джерело "влади". Через це жіночий елемент дуже позначається на характері нашої дитини. Звідси наш ліризм, лагідність і наша "кордоцентричність" (О. Кульчицький). Навіть образи наших провідників характеризуються певною м'якістю, добротою та піклуванням і меншою мірою — аскетизмом, суворістю і рішучістю.
Типом нашого виховання в сім'ї зумовлені й деякі інші риси українського характеру, зокрема бунтарство проти власної влади, анархізм і прагнення "рівності для всіх", неготовність визнавати авторитет іншого (в тому числі й творчий) над собою, егоцентризм, схильність радше до сільського, ніж до міського життя тощо. Богдан Цимбалістий доходить висновку, що все залежить від "духу родини". "Національний характер випливає прямо зі способу і роду виховання, яке отримує людина з перших своїх років" (Цимбалістий Б., 1992, с. 80). Специфічною причиною перелічених вище рис нашого характеру деякі дослідники вважають, власне, домінування жіночого елемента в сім'ї. А тому, хоча воно і не є виявом якоїсь історичної вади, бо таке буває і в інших народів, усе ж збалансування участі чоловічого і жіночого (батьківського і материнського) елементів у вихованні видається доцільним, особливо зважаючи на практичні потреби державотворчих процесів сьогодні. Йдеться, звичайно, не про занепад розвитку чуттєво-духовного в дитині (за роки більшовицького режиму воно і так найбільше руйнувалося), а про доповнення нашого характеру компонентами волі й раціоналізму. Вважають, що наближення батька до дитини, особливо коли їй 3—4 роки, сприяло б вирішенню цієї проблеми.
Питання переваги жіночого виховання над вихованням батьківським (чоловічим) не вирішується і в нашій школі. Так, у 1990—1991 н. р. чоловіки (без директорів) становили лише 20 відсотків усіх наших учителів.
Проблема участі жінок і чоловіків у вихованні дітей має ще й інший аспект. Як уже зазначалося, не тільки в нас, але й в інших суспільствах спостерігається зміщення соціальних ролей жінки і чоловіка: чоловіки фемінізуються, жінки маскулінізуються. Це послаблює і до того недостатню участь чоловічого елемента у вихованні. Наші молоді батьки дуже часто виховують своїх дітей "по-жіночому".
Фемінізація виховання призводить до того, що в сім'ї та в школі дитині все важче зустріти прийнятний для себе взірець чоловічої поведінки. Вчителька не може бути таким взірцем для хлопчика. Йому потрібен еталон чоловічий. На думку В. Кравця, хлопець, який в дитячі роки не одержав необхідного чоловічого виховання, заздалегідь приречений на млявий, астенічний розвиток, на зайві злами і тріщини в характері (Кравець В., 1996, с. 66).
Ця ситуація спонукає до певних заходів, спрямованих на оберігання автентичності понять "мужності" й "жіночості". Не можна зраджувати природу. Суспільство потребує і чоловіків, і жінок такими, якими їх створила природа. Коли жінка буває до кінця жінкою, вона становить більшу цінність, ніж тоді, коли грає роль чоловіка — до такого висновку дійшов ще Ж.-Ж. Руссо.
Завдання для самоконтролю
• 1. Чому сучасна родина є переважно нуклеарною?
• 2. Розкрийте поняття "родина як інститут суспільного виховання". Що означає виховання родинності?
• 3. Як традиційно-християнська стратегія виховання трактує природу родини? У чому головна передумова стабільності сім'ї?
• 4. Назвіть головні особливості української родини в минулому та вкажіть на їх витоки. Яка з цих особливостей видається Вам найбільш значущою?
• 5. Прокоментуйте залежність стану родини від морального здоров'я суспільства.
• 6. Чи можна вважати матеріальний добробут достатньою передумовою оздоровлення родини?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Актуальні завдання сучасного родинного виховання“ на сторінці 2. Приємного читання.
