Страх докорів сумління, а ще більше сором перед власним сумлінням, є для людини важливим сигналом захворювання душі, сигналом, який наказує їй зупинитися, бо душа потрапила в небезпеку. Від сорому і докорів сумління за здійснений колись вчинок стискається серце, людина "меншає", занепадає у власних очах. "Звітувати перед своєю совістю значно важче, ніж перед іншою людиною" (К. Ушинський). Прикладом цього є доля Юди, який не зміг пережити докорів сумління і покінчив життя самогубством. У людині домінує не лише любов до себе, кожен негативний вчинок викликає в ній ненависть до себе самої. Біль сумління — це найбільш праведний біль, і треба дуже багато зусиль виховника, щоб його викликати у дитині. Без цього болю не буває сумління.
З ідеалом сумління і правди тісно пов'язане почуття справедливості. Воно теж ґрунтується на вірі в правду і є вродженим. Загальновідомо, що діти мають загострене почуття справедливості. Вони приймають суворість щодо себе, але вона обов'язково повинна бути справедливою. Це почуття в них ще не зіпсуте ерозією релятивізму. Лише згодом старші навчать дитину трактувати справедливість не як недоторканний ідеал, а як "відносну моральну категорію", з якою можна поводитись як тобі заманеться.
Орієнтація на ідеал справедливості — дуже важлива у вихованні, тому в давнину цей ідеал називали "чеснотою чеснот". Часом взагалі видається, що всі проблеми виховання зводяться до проблеми справедливості, краще б сказати, несправедливості, бо саме її найчастіше допускаємо щодо наших дітей, учнів у школі, людей навколо нас.
Наша сучасна свідомість втратила віру і притупила почуття сумління. Ми не завжди оцінюємо власні вчинки через призму понять добра і зла, а радше, користуємося прагматичними підходами: "безпечно — небезпечно", "вигідно — невигідно", "приємно — неприємно", "хочеться — не хочеться", "варто — не варто" і т. ін. У цей спосіб зникає межа між добром і злом, між правдою і брехнею. Більшовицька філософія, як уже згадувалося, взагалі таку межу відкидає. Але для виховання немає нічого страшнішого, ніж її відсутність, бо за таких умов зникає функція сумління і почуття правди. І якщо вони не працюють, то й не розвиваються. У певному сенсі людина перестає бути людиною. Ось чому "першим і найбільш успішним засобом у вихованні буде збуджування потрібних почувань, радості й смутку, уявлень про добро і зло" (А. Горохович).
Визнання правди, що є межею між добром і злом, — єдина "аксіома духовності, моральності, педагогіки. На ній тримається вся людяність в людині. Якщо я вірю, що така межа є, то всі інші засади моральності та духовності можна довести; якщо я цю аксіому не приймаю, то, на жаль, всі розмови І докази марні, — все лише тінь" (Соловейчик С, 1989, с. 233).
Гуманізм
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цінності морального виховання“ на сторінці 2. Приємного читання.
