По-п'яте, як зазначає відомий французький філософ Мішель Малерб, духовний стан людини суттєво розширює її можливості осягнення щастя. Коло її радості й задоволень виходить за межі споживацтва. Духовне щастя іноді — це єдина можлива його форма для людини і відчуття його для неї часто сильніше, ніж радість достатку чи успіху в суспільстві. Це щастя сумісне зі справедливістю, воно має особливу природу (Малерб М., 1997, с. 593).
Люди, у свідомості яких домінує духовне начало, вельми помітні у суспільному середовищі. Вони схильні до релігійності, глибше відчувають мистецтво і красу, в усіх речах бачать їх містичний бік, легко піднімаються над своїм "Я", а тому здатні до розумного компромісу з іншими людьми, вміють уявити себе на місці іншої людини, схильні до творчості й оптимізму, принципові у протистоянні злу і відстоюванні вищих цінностей, часто відчувають себе "білими воронами". За певних умов вони і не ставлять собі за мету "виправити світ", але ревно оберігають від зла своє внутрішнє життя.
Відродження віри
Зв'язки людини з її Творцем є головною духотворною силою. Теперішнє повернення нашого народу до віри в Бога є не що інше, як лише повернення до норми, до духовного здоров'я, до природовідповідного стану. Потребою віри, зрештою, пояснюється сьогодні масове релігійне всеядство. Бо якщо людина не вірить ні в що, то вона готова повірити в будь-що. І, власне, з цих позицій мусимо ставитися до сил, що протистоять християнізації нашого виховання. Заступаючи християнській вірі дорогу до душі дитини, не допускаючи, зокрема, вивчення релігії, ми тим самим звільняємо в її душі місце для віри в різні сатанинські ідеали, до яких дитина приходить самотужки.
У цьому важкому поверненні до себе з певним недовір'ям ставимося до власної виховної християнської традиції як до "застарілої", а тому все частіше озираємося на Захід, іноді з підсвідомим прагненням знайти там виправдання і своїм "матеріалістичним" (антихристиянським) поглядам. Проте поверхові спостереження тут можуть виявитися помилковими. То правда, що пересічний громадянин Франції чи США може назвати себе "невіруючим", що він трохи призабув свої духовні цінності й не дуже дбає про своє єднання з Богом. Але він не став і відвертим безбожником. А відтак це не має прямого стосунку до виховання. Молодь тут виховується найперше на культурі, а в основі європейських культурних надбань лежить християнство. Воно повсюдно — в добре упорядкованих храмах, у літературі, в родинних звичаях, в способі мислення тощо і орієнтує виховні зусилля старшого покоління на християнські засади як на моральні та єдино прийнятні. Бо атеїзм у свідомості європейця завжди трактується як сатанізм, до котрого і "невіруюча" людина тут ставиться негативно. Зрештою, можна взяти до уваги і той факт, що освітні системи цілого ряду європейських держав у сфері виховання молоді дуже тісно співпрацюють з Церквою і практикують викладання релігії як обов'язкового предмета. Про це йтиметься згодом,
Нарешті, очевидно, що заморська, імпортована духовність так само невідповідна нашій душі, як заморські фрукти нашому шлункові. Кожен народ витворює свою духовність власними силами і на власному ґрунті — щоб вона відповідала його характерові. І якщо в історії вона зазнає руйнування, то народ мусить повертатися назад, до своїх витоків.
Завдання для самоконтролю
• 1. Що є головним джерелом мотивації моральної поведінки людини?
• 2. Що розуміємо під терміном "опредмечення віри"?
• 3. Що є джерелом духовності? Дайте визначення поняттю духовності,
• 4. Прокоментуйте функцію мистецтва в розвитку духовності людини,
• 5. Назвіть головні особливості людини духовного складу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Естетичне прагнення як складова духовності“ на сторінці 2. Приємного читання.
