Відтак мужність передбачає участь не тільки добрих прагнень, але й розуму та відкидає як необдуману відчайдушність, так і боягузтво. Домінування добрих намірів над розумом характеризує образ Дон Кіхота. Не заперечуючи шляхетності його намірів, слід усе ж підкреслити, що мужня людина керується також і розумом. У небезпеці вона опановує себе, рахується з обставинами, обирає найкращі шляхи до осягнення мети і ризикує лише тоді, коли іншого виходу не існує. Хоча за всіх випадків, мужність — це переконливе свідчення перемоги духа над тілом. Як приклад великого мужнього акту Г. Ващенко наводить описану М. Гоголем сцену страти Тараса Бульби, який навіть у такій трагічній ситуації думає про перемогу козаків.
Мужність, зрештою, не виключає також гуманізму та "м'якості" вдачі людини, навіть коли йдеться про вояків. Жорстокість, навпаки, часто є ознакою боягузтва і слабкості характеру.
Нарешті, мужність і героїзм може характеризувати як окрему людину, так і, в певні історичні моменти — весь народ, коли він запалюється високою ідеєю.
Працьовитість, творчість, змагальність. Ці риси людини завжди позначаються на процесі та наслідках її діяльності. З іншого боку, вияв таких рис у процесі праці, докладання зусиль, що супроводжуються напруженням, призводить також до подальшого розвитку та утвердження працьовитості, творчості, змагальності.
Займаючись щоденно працею, людина звикає до неї, пристосовується часом настільки, що вона перестає бути тягарем. Це особливо помітно серед людей старшого віку, найперше на селі, що провели все життя в праці. Виключившись з неї, такі люди почувають себе дискомфортно. Це — ознака працьовитості, поняття, що, зрештою, містить й елемент звички, і вироблену з часом пошану до праці.
Зрештою, праця може слугувати благородним цілям, але вона може бути і "службою сатані", особливо, коли вона нам накинута і коли виконуємо її будь-як, неохоче, несумлінно, від орудою наглядача, ліньки, рутинно, стандартно, по-рабськи, надаючи перевагу "відпочинку", коли приходимо на роботу із запізненням і прагнемо покинути її якнайшвидше, коли не очікуємо від роботи ніяких для себе привабливих результатів. Така праця теж "виховує"; вона спричиняє кволість, немічність. Ні працьовитості, ні творчості, ні змагальності тут немає, в такій праці вони і не формуються. На думку К. Ушинського, якщо людина уникає праці, то вона взагалі губить свою життєву дорогу. В цьому випадку її чекають два виходи: або впасти в чорну апатію, в глибоке незадоволення життям, у буденну нудьгу, або ж вдатися до самознищення шляхом задоволення примарних прагнень, примітивних примх власної натури, — всього такого, що вже не регулюється жодною серйозною метою. В обидвох випадках "смерть оволодіває людиною заживо, тому що праця, особиста, вільна праця, це й є життя" (Ушинський К., 1964, т. 5, с. 821).
У вихованні працьовитості й, особливо, рис змагальності, велику роль відіграє добре організоване заняття фізичною культурою. Чинник змагальності домінує практично в усіх видах спорту: людина змагається — чи то з власним "Я", коли вона сама себе долає для того, щоб досягти мети, із зовнішніми умовами та іншими людьми — щоб перемогти.
На цю особливість спорту звертали увагу галицькі педагоги 30-х років минулого століття (І. Ющишин, С. Гайдучок, О. Тисовський, І. Боберський та ін.). Вони вважали, що крім позитивного впливу на стан здоров'я, спорт виробляє духовні якості, дуже потрібні для життя, за умов конкуренції — сильну волю, дисциплінованість, швидкість реакції та орієнтації, незалежність, чесність, активність творчість, почуття солідарності. Усе це досягається в процесі змагальності. Вважалося, що позбавлена таких якостей людина стає завадою в суспільному, духовному житті та матеріальному виробництві. Непридатною до боротьби за існування — індивідуального і суспільного. Такої ж думки про призначення спорту в процесі формування людини був і Г. Ващенко.
Вибір заняття і самореалізації. Життєвий успіх людини, її самореалізація великою мірою залежать від вибору головного заняття. Люди дуже відрізняються один від одного, а тому і умови, і предмет їх праці, напрям зусиль мусять бути різними. Тут ми стикаємось, звичайно, з вибором професії. Обрана праця мусить бути відповідною щодо можливостей і вроджених якостей людини. Професія каскадера, поліцейського, заняття альпінізмом тощо відповідають таким рисам, як прагнення перемоги і самовираження, сміливість й рішучість, потяг до ризику, агресивність. Іноді на ризиковані дії людину штовхає і комплекс меншовартості. Люди з поміркованою вдачею здобувають професії, які потребують великої уважності, турботливості, м'якості (лікарі, учителі тощо). Є люди так званого соціального типу, для яких важливо мати справу з людьми, і водночас є такі, що воліють працювати на самоті чи в обмеженому людському середовищі. Участь у відповідній діяльності сприяє посиленню вроджених якостей — у кожній з них різних. У чужій для себе сфері людина успіху не матиме, характер її буде руйнуватися.
Прагнення самореалізації передбачає глибоке самопізнання людини. Так досягається рівновага між ступенем домагань і реальними її можливостями. Правильний вибір заняття став чинником власного успіху і становлення характеру. Невдача в тій ділянці веде до зневіри, бунтарства, деструкції, страждань людини і суспільства. Вона не може вкладати в працю свою душу, і щастя не знаходить її.
Здоров'я та життєвий успіх. Між тілом людини та її духовним станом існує велика залежність. Хворе тіло поневолює пересічну людину, болячки "домінують" у її свідомості, змушують дух служити тілу. І навпаки, в здоровому тілі — здорова душа, як стверджує давня мудрість. "Міцне тіло є однією зі сприятливих передумов розвитку сильного характеру", — писав відомий російський педагог П. Каптєрєв (Каптерев П., 1982, с. 90).
Наголошуючи на цій взаємозалежності, Г. Ващенко вслід за К. Ушинським підтверджує, що тіло слугує засобом вияву внутрішнього стану людини, особливо це помітно на її рисах, на обличчі, в очах (Ващенко Г., 1952, с. 216—217). На його думку, твердження, що "людина творить своє тіло, а значить і відповідальна за нього, має свій певний сенс". Добре здоров'я також завжди є джерелом самовпевненості й сили.
У 1938 р. П. Біланюк теж, підкреслюючи велике значення здоров'я організму в становленні характеру, вказував на два важливих моменти: а) плекання здорового організму не повинно ставати самоціллю, а лише передумовою ("засобом") осягнення цілей духовних; б) до здоров'я людина повинна йти не шляхом розбещення і догоджання організмові, не через культ комфорту, а шляхом його гарту. "Гарт тіла має в наслідку завжди гарт духу" (Біланюк П., 1938, с. 15). Якщо хочемо посилити енергію нашої душі, мусимо тримати в найкращому стані наше тіло, бо воно є засобом фізичного наближення до наших ідеалів, до перетворення наших духовних можливостей на практичну і корисну дію.
Історія, зрештою, знає чимало людей, які, маючи слабке від природи здоров'я, завдяки своїм духовним силам перемагали хвороби, долали немічність і здійснювали навіть суспільно-значущі подвиги (Леся Українка, В. Стус, Ч. Дарвін та ін.). Такі "відхилення" від норми пояснюються тим, що різні люди можуть по-різному витримувати тиск зовнішніх обставин і слабкості свого тіла. Для однієї людини вони можуть вести до зламу, іншу вони гартують і навіть зміцнюють характер. Слабкість тіла може компенсуватися силою духу.
Поєднання уваги до духовного і фізичного виховання випливає також із сутності християнства. Відповідно до своїх поглядів, воно виробило і систему унікальних методів виховання душі й тіла, якими не володіє жодна сикулярна педагогіка ("Перший Український педагогічний конгрес", 1938, с. 196). Ці методи закладені у релігійно-звичаєвих нормах, що зрештою визначають і гігієну праці та відпочинку, харчування, вказують на роль праці тощо.
Палітра людських якостей, що мають вплив на перебіг діяльності, є досить обширною і різноманітною. Вони потребують окремого дослідження. Крім названих вище, значущими є: врівноваженість, комунікабельність, точність, надійність у партнерстві, оптимізм, ощадливість, енергійність, почуття гумору, твердість слова, культ доброго імені, самокритичність, принциповість, послідовність та ще багато інших якостей. Як і все решта, вони розвиваються лише в процесі діяльності та через участь у ній.
Завдання для самоконтролю
• 1. Що є головним джерелом прагнень діяльності людини?
• 2. Що таке "образ мети", "прагнення", "ієрархізм цілей"? З.Які особливості мислення дитини потребують першочергової уваги педагога?
• 4. Що таке "світогляд" і яка його роль у діяльності людини?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Периферійні специфічні якості діяча“ на сторінці 2. Приємного читання.
