Розділ десятий. Технологічність процесу навчання

“Дереворішень”. Як варіант технології вирішення проблем можна використовувати “Дерево рішень”, яке допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізм прийняття складних рішень.

Різновидом загально групового обговорення є технологія “Мікрофон”, яка надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

“Незакінчене речення”. Цей прийом часто поєднується з “Мікрофоном” і дає можливість працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими. Дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо. Цей прийом часто поєднується з “Мікрофоном” і дає можливість працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими.

“Обговорення проблеми в загальному колі”. Ця технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими. Її метою є прояснення певних положень, привертань уваги учнів до складних або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивації пізнавальної діяльності, актуалізація опорних знань.

“Мозковий штурм”. Інтерактивна технологія колективного обговорення, що використовується для вироблення кількох вирішень конкретної проблеми. Спонукає учнів проявити уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки.

Мета “Мозкового штурму” чи “Мозкової атаки” в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.

“Навчаючи – навчаю”. Метод використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Він дає можливість учням узяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу дає загальну картину понять і фактів, що їх необхідно вивчити на уроці, а також викликає певні запитання та підвищує інтерес до навчання.

10.1.7. Процес навчання крізь призму синергетичного підходу.

Останнім часом увагу багатьох педагогів-науковців привертає нова наука – синергетика. Застосування синергетичного підходу до пояснення і прогнозування педагогічних явищ і процесів може відкрити низку цікавих і важливих аспектів їх протікання і, на думку багатьох дослідників, може привести не тільки до уточнення чи створення нових педагогічних технологій, але й до створення нової парадигми освіти.

У педагогічній літературі часто з'являються матеріали про синергетику в освіті, про що свідчить список літератури, поміщений у кінці даної статті, однак, вагомого і, прямо скажемо, досить глибокого, концептуального доробку в цьому плані, на наш погляд, ще немає. Як ми вважаємо, йде поки що накопичення ідей, думок, різних положень, які з часом можуть послужити базою для формулювання корінних, базових висновків. Наша стаття в ряді інших не претендує на винятковість у цьому плані, вона лише засвідчує факт пошуків застосування синергетичного підходу в навчальному процесі взагалі і в навчальному пізнанні зокрема.

Наше завдання полягає в тому, щоб, використовуючи синергетичні закони і принципи, пояснити, а, можливо, і спрогнозувати протікання тих чи інших педагогічних явищ і процесів, особливо в контексті формування системності знань учнів.

Відомо, що основу синергетики складає нова, нелінійна наукова парадигма пізнання світу, за якою не тільки буття зумовлює свідомість, але й свідомість здатна зумовлювати буття. Ця наука вже встановила, що ідеї можуть поставати і постають матеріальною силою, виявляючи ефект слабких і над слабких сигналів. Системи, що розвиваються, можуть перебувати у фазових нестійких станах. У цих станах вони постають відкритими для впливу слабких сигналів, що мають інформаційну природу. Психіка людини, наприклад, сенситивна до слабких сигналів і тому вона реагуватиме не на всі сигнали, а тільки на слабкі. Тобто тут важливий не тільки сам сигнал, а й властивість системи реагувати саме на цей сигнал.

Відомо, що світ на фундаментальному квантовому рівні (де величиною h – сталою Планка, знехтувати не можна, тобто на рівні мінімальної порції енергії) постає єдиним нерозчленованим цілим. Це означає, що роль інтегратора Всесвіту в єдине ціле відіграють не сильні, а слабкі зв'язки. Якби інтегратором Всесвіту були сильні зв'язки, це означало б, що весь природний комплекс об'єднується дією сильних зв'язків, і якісь зміни в ньому можна було б здійснити тільки дією сильних зв'язків, а на малі, слабкі зв'язки світ би не реагував, а тому межа його неподільності була б значно більшою h.

Так само як психіка людини сенситивна до слабких сигналів, тобто вона є відкритою системою саме для них, Всесвіт є сенситивним, відкритим слабким сигналам. Така природна властивість нашого Всесвіту. Тому будь-яка система в нестійкому стані відкрита для слабких сигналів, що, зрозуміло, призводить до змін макроскопічних параметрів самої системи.

Водночас слабкий сигнал служить пусковим моментом тільки тоді, коли система перебуває в нестійкому, нерівноважному стані, тобто коли вона перебуває в точці біфуркації.

У науковій літературі є багато пояснень феномена “слабких сигналів”, але, на нашу думку, далеко не всі вони бездоганні. Ми вважаємо, що феномен “слабких сигналів” можна просто пояснити на основі функціонально-морфологічної системної структури. Тут ми змушені пояснити, що, як випливає з наших досліджень, системи знань будь-якого рівня ієрархії мають однакову функціонально-морфологічну структуру, яка виглядає так: функція системи як цілого визначає її рівень ієрархії, тобто зв'язки координації і зв'язки субординації, що в синтезі приводить до формулювання системоутворюючого чинника. Він, у силу своїх можливостей, сприяє взаємодії елементів системи у певному порядку (відповідно до елементної структури системи). Ця взаємодія неодмінно приводить до виникнення інтегративної властивості, яка разом із цілим діє на елементи системи, підганяючи їх під себе. Ця структура є носієм механізму становлення і функціонування системи знань. У функціональній системі існує позитивний зворотний зв'язок між цілим і системоутворюючим чинником. Тому пояснення дії слабких сигналів виглядає так. Нехай система перебуває у точці біфуркації. Слабкий сигнал діє на системоутворюючий чинник системи, а вже він здійснює всі зміни, які можливі для цієї системи. Якщо система функціональна, тобто така, у якій системоутворюючий чинник зв'язаний з емерджентною властивістю зворотним позитивним зв'язком, то слабкий сигнал діє одночасно на системоутворюючий чинник і на емерджентну властивість системи, а вона вже своїм реляційним впливом підсилює цей ефект впливу і тому маємо ефект “снігового валу”.

Відомо, що процес формування системи знань – теж система. їй можна надати рис функціональної системи, якщо системоутворюючий чинник пов'язати позитивним зворотним зв'язком із емерджентною властивістю системи, тобто з результатом процесу. Оскільки таким результатом є система знань як надбання учня, то це означає, що системоутворюючим чинником може бути тільки образ результату, так як самого результату на початку процесу навчання ще немає. Це, у свою чергу, пред'являє певні вимоги до організації навчання взагалі і формування системи знань, зокрема: спочатку потрібно допомогти учням сформувати образ майбутнього результату, системи знань, а вже потім розгорнути процес отримання цього результату, самої системи знань. Це, врешті-решт, означає, що педагогічно і методично грамотна організація діяльності учнів на певному і, разом з тим, визначеному проміжку часу має виняткові навчально-виховні можливості.

Для педагогіки дуже важливо дослідити такі системи, які можна легко переводити у нерівноважний стан і ті “слабкі сигнали”, які переводитимуть ці системи у стан самоорганізації. Однією з таких систем є процес навчання. Якщо йому надати рис нестійкої системи, то можна буде знайти той слабкий сигнал, який у кінцевому рахунку приведе до формування системи знань як власного надбання учня. Синергетика використовує поняття дисипативної структури. Дисипативна структура – це форма синтезу хаосу і порядку. Термін “структура” тут не означає внутрішньої будови, тобто функціонально-морфологічного компонента системи, це – певне впорядковане утворення, яке зберігає свою цілісність, не руйнуючись під силою різних впливів. Тобто це утворення, яке виявляє своєрідну “міцність”, “стійкість”, “цілісність”, “твердість”, перебуваючи під дією зовнішніх по відношенню до цього утворення впливів. Іншими словами, вона зберігає тотожність самій собі, своєрідну інваріантність при різних зовнішніх і внутрішніх змінах.

Термін “дисипативний” походить від латинського dissipate – розсіювати.

Дисипативна структура – утворення, яке взаємодіючи з середовищем, забирає в нього енергію, за рахунок якої продовжує зберігати свою впорядкованість, а з іншого боку, розсіює (забирає) енергію середовища, перетворюючи його в хаос.