Розділ «8.4. Нетрадиційний урок як розвиток структури традиційного»

Продається булочка в поліетиленовому пакеті.

Відповіді: 1) булочка – тверде пористе тіло; 2) володіє пружними властивостями; 3) при випаровуванні із неї води – черствіє; 4) щоб уникнути випаровування і черствіння – вміщена в поліетиленовий пакет і ін. (18, с. 92-93).

Із наведеного вище опису уроку зрозуміла його методика проведення, яка може бути використана для підготовки і проведення уроку-аукціону з інших предметів.

Урок-гра “Чи знаєш ти підручник...?”. Для проведення уроку необхідно мати планшет, на якому нанесене ігрове поле з 24 клітинок (5x4 см). У кожній такій клітинці розміщено малюнок із підручника. Із нього вчитель вибирає фрази, текст, формули, правила, які пояснюють малюнок, записуються на окремих картках. (Розміри цих картонних карток збігаються з клітинками ігрового поля). Планшет з ігровим полем можна закріпити вертикально, а картки прикріплюють до нього з допомогою керамічних магнітів. Картонні картки до планшета можна прикріпити і іншим способом. Гра проводиться так. Одна половина картонних карток доручається одній команді, інша половина – другій. Гра полягає в тому, щоб якомога швидше правильно розкласти на ігровому полі картки, тобто знайти малюнок і коментарі на картці, які за змістом відповідають одне одному [18].

Урок-гра “Телеміст”. Для цієї гри виготовляють два комплекти жетонів. Перший визначає ті країни, які зустрічаються на телемості. Інший призначений для уточнення представників, які прибули на зустріч. Так, на жетонах англійської серії можуть бути надписи: “Ведучий”, “Кембридж”, “Оксфорд”, “Лондон”, “Глазго”, а на жетонах української: “Ведучий”, “Київ”, “Львів”, “Харків”, “Дніпропетровськ”, “Одеса”.

Після звичайного представлення учасників гри групи тягнуть жетони, спочатку з першого комплекту, а потім із другого. В кожній групі є референт, який допомагає формулювати відповідь, а також ведучий і члени команди (групи). Ведучий першої команди називає учня, який має поставити питання другій команді. Він також оцінює запитання і на дошці ставить бал за запитання. Ведучий другої команди називає учня, який має відповідати на це запитання. Він і оцінює відповідь і ставить бал на дошці. У випадку ускладнень референти допомагають своїм ведучим.

Урок-обмін інформацією. Підготовка до уроку зводиться до того, що за 1-2 тижні перед його проведенням учні отримують завдання попрацювати в бібліотеці: підібрати книги, в яких би в тій чи іншій формі висвітлювалась тема уроку; продумати і запропонувати план вивчення даного питання на уроці; відібрати матеріал для свого виступу і розрахувати його не більш, ніж на 5 хв. Охочі можуть підготувати дослід, схеми, малюнки, таблиці і т.ін. Виступаючих спеціально не призначають. Для охочих проводяться консультації. Дається також інформація про те, які матеріали, чи яка наочність з даної теми є в навчальному кабінеті. Кожен учень приносить на урок хоча б одну книгу, в якій ця тема розкрита більш-менш повно, з якою учень працював найбільше.

Одне із головних завдань, які стоять перед учителем, – добре організувати обмін знаннями, які здобувають учні при роботі зі “своїми” книгами, подбати про дотримання регламенту, відфільтровувати від неістотної інформації істотну, нову, актуальну.

Схема уроку: формулювання цілей уроку, ознайомлення із принесеними книгами, складання їх списку і написання цього списку на дошці, вибір плану вивчення матеріалу, робота з матеріалом, записи в зошитах, підсумовування, домашнє завдання.

Узагальнюючий урок з теми (розділу). Підготовка розпочинається за два тижні до нього. Кожен учень вибирає собі справу за бажанням: повідомлення, виготовлення моделі, розповідь про наукові відкриття, історична довідка, цікава задача, цікаві досліди. Те, що готує кожен учень, тримається в секреті. Учні приходять схвильовані і в піднесеному настрої. Вони переконуються, що урок – їх творіння. Як відзначають учителі, учні починають осмислювати, що процес пошуку приносить істинну насолоду людині.

У класі створюється декілька груп по 4-5 учнів у кожній, їм запропоновано скласти контрольну роботу з даної теми. На уроці учні мають захистити свій варіант контрольної роботи, тобто пояснити, чому саме вони вибрали кожну конкретну задачу, які знання перевіряють цією задачею, чи типові ці задачі, який рівень складності. Після обговорених варіантів учні допомагають розв'язати складені ними задачі. Остаточний варіант контрольної роботи складається з врахуванням проведеної раніше роботи самим учителем.

Урок-огляд знань. Цей урок має ту особливість, що перевірка організовується з метою ознайомлення громадськості – учнівських організацій, батьків, шефів, класних керівників, учителів інших предметів, ради школи з тим, чого досягли школярі.

Для огляду підбирається цікава і важлива тема, різноманітні форми роботи. Він триває 60 хв., вимагає багато видів роботи: фронтальне опитування з теорії, розв'язування задач, задач-дослідів, диктант. За два тижні до огляду на стенді вивішуються питання і типові задачі чи завдання. Клас поділяють на групи по 4-5 чоловік у кожній. У складі групи є сильні, середні, слабкі учні. Очолюють ці групи учні старших класів, або кращі учні з цього ж класу. Вони займаються з учнями групи індивідуально. Переконавшись, що всі підопічні добре засвоїли матеріал, навчилися розв'язувати задачі, консультанти приймають в учнів залік з кожного виду робіт.

Для проведення огляду створюється журі. Голова журі і веде урок-огляд. За півтори години членам журі треба вислухати учня і оцінити його з усіх видів роботи, тому члени журі самі мають дуже добре володіти матеріалом.

Перед кожним членом журі на столі лежить лист контролю, в якому є графа для прізвища, імені, по батькові, графа для кожного виду роботи, ще одна графа для підсумкової оцінки.

Гості, які присутні в класі, сидять за задніми партами. Учитель, розпочинаючи огляд, оголошує тему, представляє журі та гостей, а також голову журі (ведучого). Йому він надає слово для оголошення порядку проведення огляду. Після цього він викликає 8 чоловік до двох дошок, роздає картки із завданнями різних видів. Ці картки з завданнями роздаються 10 учням, які сидять на шести передніх партах. Поки йде підготовка 20 учнів, – проходить фронтальне опитування з теорії всіх учнів, які залишилися. Через 15 хв. учні, які відповідають, письмові роботи здають і їх опитують фронтально, а другій частині класу роздають картки з письмовими завданнями. Потім клас пише диктант (математичний, фізичний чи хімічний). Інший час можна відвести на розв'язування задач, чи на якісь інші завдання. Члени журі перевіряють ті роботи, які здали учні. Після обговорення (в іншій кімнаті) оцінки оголошуються, заносяться у велику відомість, яка вивішується на стенді, підсумкові оцінки виставляються в журналі. В кінці роботи гості вітають учнів з успішним оглядом, нагороджують кращих.

Деякі учителі підготовку до громадського огляду знань розпочинають за місяць. Визначається тема, розробляються картки-завдання. В огляді беруть участь батьки учнів, з урахуванням їх професії, інтелектуальної підготовки, життєвого досвіду.

Урок-диспут. Коли щодо якоїсь проблеми існують протилежні думки, принципово різні підходи, то ця проблема може стати темою уроку-диспуту. Цінність таких уроків полягає в тому, що на них формується діалектичне мислення школярів. Такі уроки допомагають залучити учнів у живе, емоційне спілкування і цим сприяють уникнути формалізму в знаннях учнів. Вони також вчать висловлювати свою думку, обґрунтувати її, вести діалог, вникати в доводи опонента, виявляти в них слабкі місця.

Щоб брати участь у діалозі необхідно знати фактичний матеріал теми. Тому підготовка до уроку-диспуту змушує учнів ще й опрацьовувати додаткову літературу. Уроки-диспути сприяють формуванню в школярів переконань.

У процесі підготовки до диспуту, клас поділяють на дві групи, два табори, які дотримуються діаметрально протилежних точок зору. В кожному таборі мають бути різні “спеціалісти”. Вони ведуть пошук доказів, підбирають аргументи, факти щоб захистити свою точку зору. Кожна група готує таке питання, на яке довелося б шукати нові докази в захист своєї точки зору. Спочатку виступає хтось із представників одного табору, в діалог вступають спеціалісти з іншого. Вони задають один одному питання, вислуховують відповіді, погоджуються, або не погоджуються, приходять до спільної думки.