Розділ «1.2. Становлення і розвиток педагогіки як науки про виховання людини»

Вузлові питання теми:

1.2.1. Етапи розвитку педагогіки.

1.2.2. Погляди різних учених на объект і предмет педагогіки.

1.2.3. Комплексний характер науки про виховання людини.

1.2.4. Основні поняття і категорії педагогіки.

1.2.5. Становлення і розвиток дидактики.

Основні педагогічні поняття теми: галузі педагогіки, об'єкт і предмет педагогіки, “Велика дидактика” Я.Л. Коменського, педагогіка як система, поняття і категорії педагогіки.

1.2.1. Етапи розвитку педагогіки.

1.2.2. Погляди різних учених на об'єкт, і предмет педагогіки.

Розгляд цього питання має сенс, оскільки об'єкт і предмет педагогіки охоплюють об'єкт і предмет дидактики, якщо і не за формою, то, в усякому разі, за своїм змістом.

Багато наук вивчає світ, що нас оточує. Одна з них педагогіка. Кожна наука має свій об'єкт і свій предмет вивчення. Об'єкт – це те, на що спрямована увага дослідника, а предмет – це та чи інша сторона, який-небудь бік цього об'єкта вивчення. Кожна наука має тільки їй специфічні методи і засоби дослідження. Це все відноситься до науково-дослідницького інструментарію науки, яким вона відрізняється від інших. Педагогіка, як і інші науки, повинна виявляти і вирішувати тільки їй притаманні завдання, вона повинна вивчати тільки таку область діяльності, внутрішні закономірності якої не вивчає жодна з відомих наук.

І як кожна наука, педагогіка теж має свій об'єкт, свій предмет і свої методи дослідження. Якщо проаналізувати визначення об'єкта і предмета педагогічної науки, які можна зустріти у працях відомих педагогів, у підручниках і посібниках з педагогіки, то виявляється їх велике розмаїття.

К.Д. Ушинський педагогіку вважав мистецтвом навчати і виховувати, А.С. Макаренко предметом педагогіки бачив педагогічний факт і, як ми розуміємо, бачив педагогіку як, власне, ситуативну, Л.М. Толстой предметом педагогіки вважав освіту і т.д. У сучасних виданнях педагогіка – це наука про виховання (В.М. Галузинський, М.Б. Євтух), педагогіка як наука про виховання (М.М. Фіцула). Людину вивчає багато інших наук, такі як психологія, анатомія, фізіологія, соціологія та ін.

Яка небезпека чекає науку, яка своїм предметом дослідження вибрала виховання людини? Так ставлять запитання багато педагогів і всі відповідають однозначно: втратити свою самостійність. Річ у тім, що вихованням, як суспільним явищем, займається не лише педагогіка, а й психологія (ще з часів Ушинського педагогіку вважали педагогічною, а точніше, прикладною психологією, Ушинський теж дотримувався такої думки), соціологія (соціологи стверджують, що в силу своєї повної соціальної залежності мету, заради якої існує освіта, вона отримує від соціуму, що педагогіка безпідставно приписала собі право розв'язувати проблему всебічно і гармонійно розвиненої особистості і т. ін.), з'явилась філософія освіти, яка теж не без претензій на її самостійне право вирішувати деякі педагогічні проблеми і т. ін. Коли наук, які займаються одним і тим же об'єктом є багато, то неодмінно виникає проблема пошуку свого місця і звинувачення у несамостійності науки.

Звичайно, насторожує сам факт такого розмаїття визначень альфи і омеги будь-якої науки. Логічно поставити таке запитання: що ж це за наука, яка будучи однією з найстаріших, не змогла до цього часу сформулювати свій об'єкт і предмет дослідження так, щоб зняти раз і назавжди проблему: наука це чи не наука, самостійна вона як наука, чи є прикладною галуззю якоїсь фундаментальної науки. Тим більше, що в останній час можна почути: педагогіка – це галузь соціології, адже мету навчання і виховання, як про це було сказано чуть вище, їх цілі задає соціум, отже він впливає і на інші чинники навчально- виховного процесу. Психологи стверджують, що закономірності навчання і виховання як психологічних процесів досліджує психологія, тому педагогіка – це скоріше прикладна галузь вікової і педагогічної психології. Філософи вважають, що є смисл говорити про філософію освіти і тим самим безпосередньо залучатися до вирішення педагогічних проблем і т.ін.

Чи є педагогіка такою областю пізнання, в якій діють свої закономірності і які може дослідити тільки вона і ніяка інша наука? Запитань, подібних цьому, назбиралося аж надто багато, щоб ними просто знехтувати.

“Немає такої важкої і заплутаної, але одночасно такої важливої, як наука про людину і про людське життя. Лише вона може визначити справжнє місце людини в природі і серед інших людей: вона тисячами прикладів підкреслює свої міркування про те, як слід жити, керувати власним розвитком; вказує на початок людського наступу”). Ці слова належать І.Я. Франку, видатному українському письменнику, філософу і мають пряме відношення до педагогіки. Вони є своєрідним виправданням і водночас підтвердженням того, що вище окреслені проблеми не так легко вирішити. Проте вони не звільняють нас від необхідності пошуку шляхів їх вирішення.

Розкриваючи проблему об'єкта і предмета педагогіки, не можна обійти увагою і те, що і раніше далеко не всі педагогіку вважали наукою, при цьому, як правило, посилалися на Ушинського, який сам стверджував, що педагогіка не є наукою. Так, дійсно, у статті “Про користь педагогічної літератури” він писав: “Ні медицина, ні педагогіка не можуть бути названі науками у строгому розумінні цього слова”. Які підстави були в Костянтина Дмитровича так стверджувати, чому так сталося, що один з найвидатніших вітчизняних педагогів, один з класиків наукової педагогіки вважав педагогіку не наукою, а мистецтвом? На нашу думку слід виокремити декілька аспектів такої відповіді.

Перший. На той час, за словами самого ж Ушинського, педагогіка як наука знаходилась у зачатковому стані і не мала твердої методологічної основи.