Розділ «1.2. Становлення і розвиток педагогіки як науки про виховання людини»

Індивідуально-типологічні якості включають у себе характер, темперамент, задатки, здібності, людські якості, такі як чесність, обов'язковість, працелюбність тощо.

Ці три компоненти взаємозв'язані і складають систему. Взаємодіючи між собою, будучи взаємозв'язаними, вони у своїй сукупності складають цілісну систему, отже стають елементами системи “Особистість”.

Як видно з цієї моделі, щоб змінити особистість, потрібно змінити структурні елементи системи (всі одночасно або принаймні один з них) та зв'язки між ними (між усіма парами елементів або принаймні між однією парою).

Зрозуміло, що педагогіка вивчає не тільки зміст усіх структурних елементів, але й закономірності їх позитивних змін з урахуванням тих зв'язків, які діють між цими елементами. Таким чином, результатом формування особистості є зміни у спрямованості особистості (новий або сформований світогляд, наукові погляди і переконання тощо), нові знання, уміння і навички, розвинуті індивідуально-типологічні якості (здібності, характер, темперамент, позитивні людські якості).

Як видно зі схеми, зміни елемента 1 – це результат виховання особистості, зміни елемента 2 – результат навчальної діяльності, зміни елемента 3 – це результат розвитку особистості. З цієї схеми й видно, що навчання, виховання і розвиток дитини – процеси взаємозв'язані і відбуваються або ж протікають одночасно, утворюючи навчально-виховний процес як цілісність і ця цілісність забезпечується зв'язками між усіма сторонами цієї цілісності.

Поняття виховання у педагогіці розглядається у широкому та у вузькому значенні слова. У широкому – виховання означає процес і результат передачі старшим поколінням молодшому поколінню того соціального досвіду, яким воно володіє з метою підготовки молоді до життя. Таке його розуміння відображає виховання як соціального явища. При такому трактуванні категорія “виховання” має найбільший обсяг і включає в себе освіту, навчання і розвиток людини. Воно враховує як цілеспрямований, так і стихійний, спонтанний вплив на людину всього, що її оточує, природа, суспільство, людина. За визначенням виховання ніби співпадає з освітою, але освіта – процес і результат цілеспрямованої передачі досвіду, в той же час як виховання включає в себе не лише цілеспрямований, але й стихійний вплив.

Інше трактування виховання носить чисто педагогічний зміст і розглядається як категорія педагогічна. Вона означає зміст, процес і результат формування світогляду, ідеалів, поглядів, переконань, звичок культурної поведінки, позитивних людських якостей. Вузьке педагогічне розуміння поняття виховання педагогіка тлумачить як формування конкретної людської якості, звички, якоїсь риси, світогляду тощо.

Загальновідомо, що будь-яке поняття, а складне тим більше, з'ясовується краще, якщо воно досліджується історично, коли вдається прослідкувати ті ступені, які впродовж багатьох віків пройшло це поняття. Недаремно Гегель говорив, що якщо хочеш вивчити предмет, вивчи спочатку його історію.

Нам імпонує розкриття цього питання у М.І. Демкова (Курс педагогіки, 1908 рік), тому й використаємо його логіку.

Щодо поняття освіти, то педагог зазначає, що на німецькій мові воно позначається терміном “Bildung”, на російській – “образование”. Отже на усіх трьох мовах зміст і обсяг цього поняття один і той же.

По Паульсену “Bildung” означає “моделировку какого-нибудь материала сообразно какой-либо ранее существующей формы или образу (Bild)”. За М.І. Демковим “образование” – “это внутреннее духовное формирование”, воно виходить за границі простого придбання знань і умінь.

Навчальний матеріал якого-небудь предмета, говорить автор “Дидактики як теорії освіти” Отто Вільман, є його вклад для розширення наших знань, а освітній зміст його є такий приріст, який повідомляється цим предметом пластичній силі нашого духу; те, що ми здобуваємо шляхом вивчення і вправ, може бути здобуто; раз надбана освіта залишається, хоча б засоби її у значній мірі були забуті.

Освіта є результатом діяльності, і притому діяльності як самого суб'єкта і співробітництва інших”.

Він же зауважує, що “образован тот человек, в котором, благодаря воспитанию и обучению, человеческие задатки развивались в индивидуальный образ, чисто и полно представляющий духовное существо человека (с. 8), або “то мы можем определить как образование” (цит. по Демкову, 3). Якщо ж повернутися до трактування поняття освіти, то варто скористатися російським відповідником цього поняття – “образование”. Його можна тлумачити як “образовивать”, тобто утворювати, складати, формувати, ростити. Ідеалом для наслідування для слов'янських народів є образ Ісуса Христа.

Розвиток – одне із фундаментальних філософських і наукових понять. Філософська література визначає розвиток, як необоротну, спрямовану, закономірну зміну матеріальних та ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність усіх трьох вказаних властивостей виділяє процеси розвитку серед усіх інших змін. Необоротність розвитку характеризує такий стан процесу переходу до іншої якості, коли унеможливлюється повернення до попереднього стану. Об'єкт буде виконувати ті ж самі функції, але це буде зовсім інший його стан. Спрямованість змін характеризує відсутність випадковостей у процесі, при відсутності спрямованості вони не будуть накопичуватися, тому процес буде протікати без залучення внутрішніх механізмів функціонування об'єкта. Закономірний характер розвитку відображає той бік процесу, який характеризує адекватність його внутрішнім зв'язкам, які визначають сутність самого об'єкта. У результаті розвитку виникає нова якість об'єкта. Істотною характеристикою розвитку є час, тільки час виявляє спрямованість розвитку, адже всякий розвиток здійснюється у часі. Розвиток – універсальна властивість матерії.

Взагалі-το є багато визначень розвитку, кожне з яких акцентує увагу на якийсь один бік розвитку. Наприклад, розвиток – це процес закономірної зміни, переходу від одного стану до іншого, більш удосконаленого, це перехід від одного якісного стану до іншого, більш вищого, від простого до складного, від нижчого до вищого.

Розвиток – зміна матерії і свідомості; в результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкта – його склад і структура. Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: а) асиміляція і дисиміляція; б) збудження і гальмування; в) задоволення і незадоволення; г) домагання особистості і її можливості. У педагогіці під розвитком розуміють психічний розвиток, розвиток фізичний, розумовий, духовний, естетичний тощо. У дидактиці, наприклад, під розвитком у першу чергу розуміють розумовий розвиток, тобто розвиток мислення, а значить розвиток, удосконалення таких умінь, як порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, класифікації та ін. Вживаючи вираз “інтелектуальний розвиток” мають на увазі крім розвитку мислення, ще й розвиток пам'яті та уяви.

Поняттям навчання позначається процес руху учня від незнання до знання. Навчання – це не що інше як шлях, а точніше один зі шляхів освіти. Поряд з вихованням навчання забезпечує розвиток внутрішніх людських сил, створює умови для розвитку тих задатків і здібностей, якими природа наділила людину.

1.2.5. Становлення і розвиток дидактики.

З попереднього відомо, що сучасна педагогіка – це комплекс наук про виховання людини і однією з цих наук є дидактика. За визначенням основоположника наукової педагогіки, великого чеського педагога (1592-1670) Яна Амоса Коменського, дидактика– це теорія навчання. Ця назва походить від давньогрецького “didakticos”, що в перекладі означає “той, що навчає”. Як наука, вона бере початок з “Великої дидактики”, фундаментальної праці Я.А. Коменського. Уточнюючи її назву, він пише, що це “універсальна теорія вчити всіх усьому, і при тому вчити з надійним успіхом, так, щоб не могло бути невдач, щоб ні в учнів, ні в тих, хто вчить, не було нудьги, щоб навчання проходило з радістю, вчити ґрунтовно, неповерхнево, не для форми, а наближаючи учнів до істинної науки, вчити добрим правилам поведінки і глибокому благочестю” [6, с. 208].