Розділ «1.2. Становлення і розвиток педагогіки як науки про виховання людини»

Вище вже зазначалося, що сучасна педагогіка – це комплекс наук про виховання людини. Тут поняття “виховання” розглядається на соці-альному рівні і, отже, воно охоплює освіту, навчання та розвиток, тобто вживається в найбільш широкому значенні.

До змісту педагогіки як навчальної дисципліни входять загальні основи педагогіки, дидактика як теорія навчання і освіти, теорія виховання, школознавство, історія педагогіки. У той же час зміст педагогічної науки наповнюють, крім названих вище галузей педагогічних знань, профільні педагогіки, такі як педагогіка вищої школи, олігофренопедагогіка, військова педагогіка, мистецька педагогіка та багато інших. Галузь педагогічних знань збагачують також методики викладання різних навчальних предметів та навчальних дисциплін.

У кожну епоху були діячі, що піднімались вище інтересів свого класу. Вони висували прогресивні педагогічні ідеї, які відмежовувались від офіційної педагогіки. Саме ці ідеї складають основу наступності в педагогічній теорії і стимулюють її розвиток. Тому педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:

1. Педагогічну спадщину минулого.

Чимало положень видатних педагогів минулого і нині є злободенними.

2. Сучасні педагогічні дослідження.

Вони збагачують педагогічну думку новими ідеями.

3. Передовий педагогічний досвід.

Всебічне вивчення та узагальнення педагогічного досвіду дає змогу встановити нові закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози, отже здобуте в процесі вивчення педагогічного досвіду знання стає джерелом існування та розвитку педагогічної науки. Предметною областю діяльності, яку вивчає педагогіка, є освіта.

У нашому ж розумінні поняття освіти означає в першу чергу єдність процесу і результату передачі соціального досвіду. Та дійсність, яку ми означили як освіта, породжена природою суспільства, яке змушене дбати про передачу соціального досвіду, що був нагромаджений поколіннями попередніми і яке повинно готувати молодь до самостійного життя, зберігати і розвивати цей досвід. Повинно тому, що в іншому випадку суспільство просто загине. Зрозуміло, що ця дійсність є вторинною, похідною. До того ж вона створена, а не є природною, а, крім того, вона цілеспрямована. Однак, маючи такі риси, вона функціонує за своїми власними законами і закономірностями, тому вона є об'єктивною. Ця дійсність дуже складна, вона має багато цілісних ознак, тобто в ідеї створення такої дійсності має бути закладений принцип цілісності. Це означає, що до вивчення цього об'єкта необхідно застосувати системний підхід, отже розглядати її як систему. Тут і в наступному поняття системи виступає як метод, чи навіть як засіб дослідження, ніякого іншого тлумачення, тим більше конкретного предметно- змістового тлумачення воно не має.

Відомо, що рівень розвитку наукового знання відображається у тому понятійному апараті, який використовується. Саме розгляд цього об'єкта як цілісного утворення дозволяє здійснити процес його пізнання із застосуванням системного підходу, отже з врахуванням усіх сторін, зв'язків і опосередкувань, глибше проникнути в сутність досліджуваного явища. Як відомо, для науки характерною ознакою є її системність, тобто наукове знання є не просто фіксацією фактів, а система, побудована на основі певних принципів. А це означає, що та дійсність, яка відображається цією наукою, має системні властивості.

Сьогодні педагогіка – це комплекс наук, які вивчають людину з боку її виховання. Об'єднує ці науки те, що вони мають одну і ту ж предметну область діяльності – навчання, виховання і розвиток людини. Разом з тим, кожна з наук комплексу має свій предмет дослідження. Наприклад, історія педагогіки досліджує тенденції розвитку педагогічної думки, дидактика – закономірності цілісного навчально-виховного процесу, теорія виховання – закономірності виховання (у вузькому значенні), школознавство – закономірності управління школою.

Чому сьогодні педагогіку необхідно розглядати як комплекс наук про виховання людини? У цьому запитанні ми робимо наголос на слові “необхідно”.

Прийнято вважати, що педагогіка як наука починається з “Великої дидактики” Я. А. Коменського. Цей твір присвячено не лише проблемам дидактики, а й проблемам виховання, розумового розвитку, організації навчально-виховного процессу. Фактично Коменський дав свій варіант усієї педагогіки. Це наводить на думку, що з самого початку педагогіка розглядалась ним як цілісна наука. Але з часом вона розвивалась, виділялись її частини, вона диференціювалась на окремі частини. Згодом глибокого і всебічного розвитку набули такі змістові складові її частини як дидактика, теорія виховання, школознавство, історія педагогіки.

У наступних підрозділах буде детально і повніше розкрито поняття системи та и характеристик, а поки що ми обмежимось знаннями того, що характеристиками системи, своєрідними частинами цілого, є рівень ієрархії, функція системи, системо- утворювальний чинник, елементи системи, η структура та емерджентна властивість. Вони утворюють цілісність, якою є система і розглянути який-небудь предмет як систему – це означає наповнити конкретним предметним змістом кожну з цих системних складових.

Комплекс – це організаційне утворення, яке має усі системні характеристики, отже можна стверджувати, що це система, але це особлива система, це цілісне утворення, яке скидається з окремих частин, які між собою взаємодіють, утворюючи ціле. Між цими частинами діють різноманітні зв'язки, а їх кількість у комплексі істотно зростає. Крім того, у частинах комплексу все в більшій мірі проявляється їх автономний характер. Окремі закономірності функціонування складових комплексу настільки є специфічними, що предмети дослідження кожної з них стають дуже віддаленими. Комплекс може бути як природного, так і штучного походження. Він має системну природу, отже до його вивчення можна застосувати системний підхід, тобто розглядати його як систему. І як кожна система, комплекс має зв'язки субординації та зв'язки координації. Як ми вже відзначали, ці зв'язки дуже різноманітні і глибокі. У ньому більше проявляються зв'язки внутрішні, ніж зовнішні, причому зв'язки дуже різноманітні і різної спрямованості. Саме в силу цього чинника комплекс – це замкнуте в собі утворення, бо весь життєвий цикл комплекса забезпечує він сам, через дію внутрішніх зв'язків, а це означає, що для функціонування комплексу як системи більш важливішими є внутрішні зв'язки, ніж зовнішні зв'язки. Однак це може бути за однієї умови, а саме, коли складові комплексу є дуже розвиненими. Такою особливістю і характеризується рівень ієрархїі такої системи як комплекс.

Функціонування комплексу як системи теж специфічне, оскільки кожна складова намагається виконувати свою функцію, і разом з тим, кожна працює на кінцевий інтегративний продукт. Для комплексу систпемоутворювальним чинником є оптимальне поєднання усіх складових з точки зору їх функції і отримання кінцевого продукту інтегративної діяльності комплексу. Елементами комплексу як системи є автономні утворення, які мають дуже різноманітні зовнішні зв'язки, як прямі так і опосередковані. Кожен елемент комплексу при дуже великій автономії має жорстке підпорядкування як з іншими елементами комплексу, так і з цілим комплексом.

Структура системи комплексу досить міцна, стабільна і визначається природою внутрішніх зв'язків. Емерджентною властивістю комплексу є кінцевий продукт його діяльності, отриманий на основі оптимального поєднання життя усіх складових комплексу. Сам комплекс, як ціле, створює сильний реляційний вплив на кожну свою складову, продукуючи в кожній з них такі зміни і деформації, які б сприяли міцному утворенню цілого. Розгляд цілого як комплексу (системи) дає можливість глибше і повніше вивчити зв'язки між ними, їх функціональність, призначення, будову, а це сприяє тому, що створюються можливості виявити і властивості частин, і властивості цілого.

Розуміння педагогіки як комплексу наук про виховання людини має ряд переваг у порівнянні з розглядом педагогіки як окремої цілісної науки.

Насамперед, і в першому, і в другому випадках її можна розглядати як систему. Однак у другому випадку ми не зможемо глибоко, точно і повно визначити всі функціонально-морфологічні компоненти системи у зв'язку з прихованістю зв'язків, у той же час як за першим варіантом такі зв'язки є більш видимими. По-друге, кожна частина має свій конкретний предмет дослідження, свої закономірності функціонування.