• Порушення електролітного балансу
Найбільший ризик розвитку РСС прогнозують у пацієнтів, які мають такі ознаки:
• 1) вік старше 45 років;
• 2) наявність в анамнезі серцевої недостатності;
• 3) наявність в анамнезі шлуночкової тахікардії;
• 4) зміни на ЕКГ (за винятком неспецифічних змін сегмента ST). Клінічна картина, перебіг. У розвитку синкопе можна виділити три
періоди:
• 1) передсинкопальний (ліпотимія, передзнепритомнення) – період провісників; непостійний, від декількох секунд до декількох хвилин;
• 2) власне синкопе (запаморочення) – відсутність свідомості від 5 с до 4-5 хв (у 90 % випадків не більше 22 с);
• 3) постсинкопальний – період відновлення свідомості та орієнтації триває кілька секунд.
Деколи розвитку синкопального стану передує різноманітна симптоматика, яку називають ліпотимією (слабість, нудота, блювання, пітливість, головний біль, запаморочення, порушення зору, шум у вухах, передчуття неминучого падіння), але частіше синкопе розвиваються раптово, часом на тлі "повного благополуччя".
Непритомність характеризують за: генералізованою м'язовою слабкістю, зниженням поступального тонусу та падінням, втратою свідомості.
Тривалість втрати свідомості при синкопе, як правило, становить від 5 до 22 секунд, рідше затягується до декількох хвилин. Затяжні синкопальні стани можуть викликати істотні труднощі при диференційній діагностиці з іншими клінічними станами з розладами свідомості.
До 90 % випадків синкопальних станів, що тривають більше півхвилини, супроводжуються клонічними судомами, інколи мимовільним сечовипусканням і дефекацією, що потребує диференційної діагностики перш за все з епісиндромом.
Непритомність переважно супроводжується падінням, в горизотальному положенні покращується кровопостачання головного мозку, і через декілька секунд пацієнт приходить до тями. Відновлення свідомості відбувається швидко, орієнтація відновлюється відразу ж, проте якийсь час зберігається тривожність, переляк (особливо, якщо синкопе розвинулося вперше в житті), адинамічність, млявість, відчуття розбитості.
Особливості клінічного перебігу непритомності залежать від його патогенетичного механізму.
Непритомність судинного ґенезу. До судинних непритомностей відносять стани, які виникають в результаті падіння AT або зменшення венозного повернення крові до серця, – вазовагальні, синокаротидні, ортостатичні та ситуаційні синкопе. Розрізняють також психогенну непритомність у результаті впливу психоемоційних факторів. Пацієнти описують втрату свідомості як появу відчуття нудоти, запаморочення. Вони бліднуть, з'являється піт, потім хворі втрачають свідомість. Вважають, що патогенетичною основою вазовагальних непритомностей є надмірне депонування крові у венах нижніх кінцівок і порушення рефлекторних впливів на серце. При інтенсивному больовому синдромі вісцерального походження подразнення блукаючого нерва може спричинити уповільнення серцевої діяльності і навіть зупинку серця, наприклад, при нападі печінкової коліки, ураженні стравоходу, середостіння, бронхоскопії, плевральної пункції і лапароценте- зі, вираженому системному запамороченні при лабіринтових і вестибулярних розладах, пункції порожнин тіла. Іноді непритомність розвивається при сильному нападі мігрені.
Синокаротидна непритомність. Характерна для людей середнього віку, пов'язана з подразненням синокаротидного вузла і розвитком рефлекторної брадикардії, яка призводить до непритомності. Виникає при різкому закиданні голови назад або стисненні шиї туго зав'язаною краваткою, коміром або сорочкою. Специфічність ситуації є ключем до діагнозу, для підтвердження якого слід провести обережний односторонній масаж синокаротидного синуса в горизонтальному положенні хворого, бажано під контролем ЕКГ для реєстрації брадикардії. Такий масаж інформативний з діагностичної точки зору у хворих літнього віку, але його не слід проводити під час амбулаторного прийому, якщо над сонною артерію виявили шуми, які вказують на наявність атеросклеротичної бляшки, або при наявності в анамнезі шлуночкової тахікардії, нещодавно перенесеного транзиторного ішемічного порушення кровообігу, інсульту або інфаркту міокарда.
Ортостатична непритомність. Основна відмінність ортостатичної непритомності – її поява винятково при переході з горизонтального у вертикальне положення. Ортостатична артеріальна гіпотонія спричиняє синкопе в середньому в 4–12 % пацієнтів. Цей вид непритомності виникає в осіб з хронічною серцевою недостатністю або періодичною нестійкістю вазомоторних реакцій. Зниження AT після прийняття вертикального положення відбувається внаслідок порушення вазоконстрикторної реактивності судин нижніх кінцівок, що відповідають за опір і ємність судин.
Постуральна непритомність розвивається у практично здорових людей, у яких з невідомих причин спостерігаються неповноцінні постуральні реакції (що може мати сімейний характер). У таких людей відчуття слабості виникає при різких нахилах, AT у них трохи знижується, а потім встановлюється на ще нижчому рівні. Незабаром компенсаторні реакції різко слабшають і AT продовжує стрімко падати. Такий вид непритомності можливий при первинній недостатності вегетативної нервової системи, сімейних вегетативних дисфункціях. Описано, щонайменше, три синдроми ортостатичної непритомності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стратифікація ризику“ на сторінці 2. Приємного читання.
