Прийом виклику здійснюють диспетчер оперативно-диспетчерської служби Центруекстреної медичної допомоги та медицини катастроф за єдиним телефонним номером виклику екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112.
Диспетчер, який прийняв виклик, терміново направляє бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події. Необхідно обов'язково дати пораду-вказівку абоненту (родич, свідок), що зателефонував, покласти пацієнта зі злегка піднятою головою, забезпечити йому ліжковий режим і дати 1-2 таблетки нітрогліцерину під язик або 1-2 дози спрею, у разі необхідності повторити прийом через 5 хв (у разі, коли пацієнт раніше його вже приймав для зняття нападу стенокардії). Якщо напад болю продовжується понад 20 хв, необхідно дати хворому розжувати 160–325 мг ацетилсаліцилової кислоти, знайти медикаменти, які приймає пацієнт, зняті раніше ЕКГ пацієнта, щоб показати медичному працівнику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги. Ні в якому разі не залишати пацієнта без нагляду.
Бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги повинна прибути на місце події за 10 хв з моменту реєстрації виклику диспетчером у місті та за 20 хв поза межами міста.
Перевищення зазначених нормативів з урахуванням метеорологічних умов, сезонних особливостей, епідеміологічної ситуації та стану доріг може допускати не більше ніж на 10 хвилин (рис. 3.8).
Оскільки рання діагностика та госпіталізація пацієнтів з ознаками ГКС у спеціалізовані відділення з метою проведення первинного коронарного втручання зменшує смертність та інвалідність внаслідок цього захворювання, покращує результати лікування пацієнтів, то, відповідно, потрібна наявність чітких лікувально-діагностичних алгоритмів, а також відповідного оснащення бригади (табл. 3.1).
Рис. 3.8. Транспортування хворого з ГКС обов'язково проводять на ношах.
Таблиця 3.1. Зразок оснащення бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання допомоги пацієнтам з ГКС
| 1. Портативний електрокардіограф з автономним живленням |
| 2. Портативний апарат для електроімпульсної терапії з автономним живленням і можливістю моніторингу серцевої діяльності |
| 3. Набір для проведення серцево-легеневої та мозкової реанімації, включно апарат для проведення ручної штучної вентиляції легень |
| 4. Устаткування для інфузійної терапії, включно інфузомати і перфузори |
| 5. Набір для встановлення внутрішньовенного катетера |
| 6. Кардіоскоп |
| 7. Кардіостимулятор |
| 8. Система для дистанційної передачі ЕКГ |
| 9. Система мобільного зв'язку |
| 10. Відсмоктувач |
| 11. Ліки, необхідні для базової терапії гострого інфаркту міокарда |
Необхідно пам'ятати, що навіть підозра на ГКС є абсолютним показанням для госпіталізації пацієнта в стаціонар.
Керівник бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги зобов'язаний забезпечити:
• 1. Положення пацієнта лежачи з піднятою злегка головою. Хворим на ГКС для зменшення навантаження на міокард необхідно обмежити фізичне навантаження, забезпечити повний психологічний спокій, заборонити пацієнту самостійно пересуватись.
• 2. Проведення оксигенотерапії показане всім пацієнтам. Інгаляцію зволоженим киснем проводити за допомогою маски або через носовий катетер зі швидкістю 3–5 л/хв.
• 3. Забезпечення венозного доступу. Усім пацієнтам з ГКС у перші години захворювання або у разі виникнення ускладнень показана катетеризація периферичної вени. Венозний доступ проводять шляхом виконання стандартної процедури венозної пункції з дотриманням заходів асептики/ антисептики катетером для внутрішньовенної пункції, який ретельно фіксують пов'язкою.
• 4. Медикаментозна терапія.
• Нітрогліцерин під язик у таблетках (0,5-1 мг) або в аерозолі (1- 2 дози або 0,4-0,8 мг). У разі необхідності та нормальному рівні AT повторювати приймання кожні 5–10 хв. У випадку тяжкого больового синдрому 2 мл 1 % розчину нітрогліцерину розводять в 500 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або 5 % розчину глюкози ex tempore (концентрація 100 мг/мл) та вводять внутрішньовенно краплинно під постійним контролем AT та ЧСС. При використанні автоматичного дозатора початкова швидкість введення складає 25 мкг/хв; при відсутності дозатора – початкова швидкість 2-4 краплі на хвилину з поступовим збільшенням до максимальної швидкості 30 крапель на хвилину (або 3 мл/хв). Інфузію припиняють при зниженні CAT менше ніж 90 мм рт. ст. (або середнього AT на 10–25 % від початкового). Подальше зниження AT призводить до погіршення коронарного кровообігу та збільшення зони некрозу ІМ, викликає сильний головний біль (див. Додаток 3).
• Ацетилсаліцилову кислоту (застосовують у випадку, якщо пацієнт її самостійно не приймав до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги) у дозі 160-325 мг розжувати. Лікар може ввести розчин ацелізину 1 мл у 20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.
• При наявності протипоказань для застосування ацетилсаліцилової кислоти можливе застосування клопідогрелю 300 мг внутрішньо. Ефективним є застосування комбінації ацетилсаліцилової кислоти та клопідогрелю або ацетилсаліцилової кислоти та тикагрелору (якщо неможливо провести тромболітичну терапію).
• Всім пацієнтам, кого транспортують для проведення первинного коронарного втручання, необхідно якомога раніше розпочати подвійну антиагрегантну терапію (ацетилсаліцилова кислота 300 мг та клопідогрель 300 мг).
• Бета-блокатори призначають якомога раніше усім пацієнтам з ГКС (які не мають протипоказань), вони знижують потребу міокарда в кисні, зменшують ділянку інфаркту міокарда. Призначення у перші години і наступне тривале приймання знижує летальність. Перевагу віддають неселективним блокаторам бета-адренорецепторів: внутрішньо або сублінгвально пропранолол 20-40 мг, або метопролол 25-50 мг. БЕ(Ш)МД може починати лікування з внутрішньовенного введення бета-адреноблокаторів: пропранолол 1-5 мг струминно, повільно, або метопролол 5-10 мг струминно, повільно. Також застосовують селективний бета-адреноблокатор ультракороткої дії есмолол – 250-500 мг внутрішньовенно болюсно з наступною інфузією 50–100 мкг/кг/хв).
• Наркотичні анальгетики: перевагу віддають морфіну – 1 мл 1 % розчину розвести в 20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду та вводити дробно по 4-10 мл (або 2-5 мг) кожні 5-15 хв до припинення больового синдрому та ядухи або появи побічної дії (гіпотензії, пригнічення дихання, нудоти, блювання). У разі відсутності наркотичних анальгетиків можливе застосування ненаркотичних анальгетиків, наприклад, метамізолу натрію 2 мл 50 % розчину разом з 2 мл 0,5 % розчину дізепаму розвести в 20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду вводити внутрішньовенно повільно.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рекомендації щодо обстеження хворих на ГКС (ЕНА, 2012)“ на сторінці 2. Приємного читання.
