Якщо заходи реанімації не приведуть до подовження прийнятної якості життя пацієнта, то такі спроби вважають даремними. Хоча інформація щодо факторів, на підставі яких можна передбачати наслідки невдалої реанімації, досить доступна, ні один з цих факторів не має достатньої прогностичної цінності при застосуванні в незалежній групі. Окрім цього, результати залежать від багатьох чинників, а саме – час до початку серцево-легеневої та мозкової реанімації та час до виконання дефібриляції. Складно передбачити, який вплив на результати лікування ці чинники матимуть в окремих осіб.
У практиці лікаря прийняття таких рішень оминути не вдасться, при цьому сумніви завжди будуть з'являтися у ситуаціях, коли буде потрібний суб'єктивний висновок, наприклад, у випадку хронічної недостатності кровообігу, тяжкої дихальної недостатності, асфіксії, травми голови тощо.
Декларація про незастосування спроби реанімації (Do Not Attempt Resuscitation – DNAR) означає, що у випадку зупинки кровообігу або дихання серцево-легеневу та мозкову реанімацію не розпочинають. Інші форми лікування, а саме застосування анальгетиків та седативних середників необхідно продовжувати згідно з показаннями. Застосування вентиляції, використання антибіотиків, інфузійної терапії, вазопресорних середників продовжують відповідно до показань, якщо вони покращать якість життя.
Повну відповідальність за рішення про припинення реанімаційних заходів та хто надає консультацію при прийнятті такого рішення несе консиліум лікарів із залученням лікуючого лікаря, кардіореаніматолога та невропатолога, які беруть участь у лікуванні. Доброю практикою вважається залучення до процесу прийняття таких рішень рідних пацієнта, хоча вони не мають достатнього юридичного статусу. Якщо пацієнт свідомий, то згоди очікують власне від нього. Якщо ж пацієнт не хоче інформувати родину про стан його здоров'я, то його волі обов'язково необхідно дотримуватися.
Рішення, які в подальшому виносять на розгляд суду, часто приймають в атмосфері напруження, невпевненості та найгірше із запізненням. Саме тому, коли між сторонами-учасниками наявний конфлікт інтересів, обов'язковим для його вирішення є залучення судових інстанцій. У винятково складних ситуаціях лікар може звертатися по допомогу до своїх колег-лікарів із проханням видати юридичний висновок.
Кого необхідно проінформувати?
Після прийняття рішення щодо припинення реанімаційних заходів висновок необхідно ясно переказати всім юридичним особам, кого воно стосується, включно пацієнта. Зокрема, необхідно повідомити рідним, якщо пацієнт дозволяє це зробити. Рішення, підстави для його прийняття та інформація про залучених до дискусії осіб повинні обов'язково бути внесені в медичну документацію, оптимально на спеціальному формулярі DNAR – з чітко вказаною датою прийняття рішення. Рішення також повинно бути зафіксоване в медсестринській документації та повідомлено усім, хто доглядає за пацієнтом.
Коли припинити реанімацію?
Більшість розпочатих спроб реанімації закінчується неефективно, тому повинні бути припинені. Кілька факторів впливають на рішення про припинення реанімації. Серед них: перебіг лікування, час від зупинки кровообігу до початку серцево-легеневої та мозкової реанімації, час до дефібриляції та тривалість спеціалізованих реанімаційних заходів із стійкою асистолією.
У багатьох випадках, особливо у випадку позалікарняної зупинки кровообігу, її причина може бути невідома. Рішення про початок реанімаційних заходів приймають під час збору детальних відомостей про пацієнта. Коли ж стає зрозуміло, що безпосередня причина зупинки кровообігу робить реанімацію даремною, її необхідно припинити, якщо пацієнт залишається в асистолії, незважаючи на виконання спеціалізованих реанімаційних заходів. Додаткова інформація про пацієнта (така, як засвідчення волі пацієнта) також інколи може бути доступною і, в свою чергу, впливати на прийняття етично правильного рішення про припинення реанімації.
Реанімаційні заходи потрібно продовжувати до тих пір, доки триває фібриляція шлуночків (ФШ). Загальновідомо, що можливе припинення серцево-легеневої та мозкової реанімації після 20-хвилинної асистолії, незважаючи на застосування спеціальних реанімаційних заходів. Діагноз асистолії встановлюють лише при наявності запису електрокардіограми.
Рішення про припинення виконання реанімаційних заходів приймає керівник бригади після консультації з іншими її членами. Остаточне рішення базується на клінічній оцінці відсутності ефективності спеціалізованих реанімаційних заходів.
Часто у випадку позалікарняної зупинки кровообігу беруть участь немедичні рятувальники, які також стикаються з проблемою вирішення ефективності спроби серцево-легеневої та мозкової реанімації. У випадках встановлення діагнозу смерті особою, яка не є лікарем, такий діагноз пізніше підтверджує лікар (в більшості країн це можуть робити лише лікарі).
Рішення про початок реанімації або розпізнавання смерті можуть приймати також медсестри в будинках догляду за пристарілими або в хоспісах. Усі підопічні цих закладів повинні мати можливість засвідчити свою волю, що, в свою чергу, дає підстави для надання або ненадання реанімаційних заходів у ситуаціях, які цього потребують.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 11. Етичні аспекти реанімації“ на сторінці 2. Приємного читання.
