1 серпня 30 р. до н. е. Октавіан увійшов в Александрію. Опір Антонія і Клеопатри було подолано без особливих зусиль. Антоній, вважаючи своє становище безнадійним, покінчив життя самогубством. Клеопатра намагалася врятувати своє становище, перейшовши на бік Октавіана, але, упевнившись, що переможець готується відправити її в Рим, щоб провести в тріумфі, теж позбавила себе життя. За переказами, вона померла від укусу змій, які таємно були їй принесені. Цезаріон та кілька прихильників Антонія були страчені. Єгипет остаточно втратив самостійність і був приєднаний до Риму.
Завоювання Єгипту дало Октавіану величезну здобич: до нього перейшли скарбниця і колосальні багатства єгипетського двору. Октавіан отримав можливість щедро винагородити солдатів і сплатити всі борги. Він став верховним власником усієї єгипетської землі, і відтоді єгипетський хліб відігравав велику роль у постачанні населенню міста Рима.
У 29 р. Октавіан повернувся в Рим і відсвяткував три пишних тріумфи. Спадкоємець Цезаря став необмеженим володарем усієї римської держави.
Громадянські війни після смерті Цезаря були завершальним етапом історії Римської республіки. Перехід до монархії був результатом класової боротьби і зовнішньої експансії Риму. Республіка зазнавала кризи від початку І ст. до н. е. Громадянські війни підготували остаточну перемогу монархічних порядків у Римі.
Під час громадянських воєн втратила значення та верства нобілітету, яка особливо вперто відстоювала республіканський лад, пов'язаний з неподільним пануванням римської олігархії.
Громадянські війни супроводжувались проскрипціями, конфіскаціями земель, непомірними податками, примусовими наборами солдатів, втечею рабів і особистою небезпекою. Особливо страждало від громадянської війни населення Італії.
Прагнення панівних груп до миру й порядку сприяло, безперечно, утвердженню монархії, яка спиралась на військову силу, тим більше, що в результаті переділів земель відбулися зміни і в італійській земельній власності.
Відкритий перехід до необмеженої монархії, як показав приклад Юлія Цезаря, був для Риму неприйнятним, тому в результаті громадянських воєн сформувалась своєрідна політична форма - принципат.
Після тривалих громадянських воєн італійське суспільство прагнуло передусім миру, відновлення нормального життя. Найбільш активні противники Октавіана загинули. Ті представники антицезаріанських угруповань, що залишилися в живих, політично були ослаблені і деморалізовані. Заради збереження свого становища вони ладні були підтримати Октавіана або принаймні піти з ним на угоду.
Смути і війни сприяли популяризації ідеї про минулі щасливі та мирні часи, просте життя благочестивих предків. Ці настрої, безперечно, Октавіан врахував, і після повернення до Італії він прагнув насамперед підкреслити, що настали мирні часи і почалось повернення до добрих звичаїв старого Риму. Одним із перших заходів Октавіана була реставрація старих храмів.
Починаючи з 31 р. Октавіан на кожен рік обирався консулом; у 29 р. він отримав цензорські повноваження, на підставі яких у 29-28 рр. склав новий список членів сенату і здійснив ценз римських громадян, який не провадився 42 роки. Кількість сенаторів на той час становила до тисячі осіб. Цезар і тріумвіри вводили до сенату своїх прихильників, здебільшого з-поміж вершників і центуріонів. Октавіан вивів із сенату тих, хто за походженням не міг належати до вищого стану. Цим підкреслювалося, що він дбає про достойність сенаторського звання, водночас це давало йому можливість виключити з сенату прихильників Антонія.
У новоукладеному списку ім'я Октавіана було поставлене першим, звідси і його титул - принцепс. Ставлячи себе першим у списку сенаторів, Октавіан немовби відновлював колишнє значення принцепса сенату.
13 січня 27 р. до н. е. Октавіан склав із себе надзвичайні повноваження й оголосив про відновлення старої республіки, заявляючи про своє бажання перейти до приватного життя. Ця відмова була хитрим політичним розрахунком з метою викликати прохання сенаторів зберегти владу в державі. Того ж дня Октавіан прийняв низку повноважень, які фактично закріплювали за ним верховну владу. 16 січня того самого року Октавіану було надано почесне прізвисько Августа, що означає "примножений", або "звеличений" (божеством). Октавіан змінив ім'я. Він називався тепер: "Імператор Цезар Август, син божественного".
Відбудова храмів, складання нового сенатського списку, ценз у супроводі очисного жертвоприношення, відновлення республіки, зміна імені - все це мало означати закінчення періоду громадянських воєн і початок нової епохи. Август виступив на політичну арену як усиновлений і спадкоємець Цезаря. Але, встановлюючи свою владу, Октавіан зважав на долю свого попередника. Він не взяв ні титулу царя, ні титулу диктатора, відмовився від магістратур, які суперечили звичаям. Проте відновлення Республіки було лише видимим. Август став єдиновладним правителем держави.
Титул принцепса, прийнятий Октавіаном ще в 29-28 рр. до н. е. (після складання нового сенатського списку), набув іншого значення, ніж у республіканську епоху. Під ним розумівся не тільки перший сенатор, а й перша людина в державі. Змінилося і значення титулу "імператор". Август включив його до складу свого імені, а в офіційному його титулі, крім того, зазначалося, скільки разів він проголошувався імператором. Цим підкреслювався особливий його зв'язок з військом, і титул імператора поступово почав означати найвищу військову владу.
Влада Августа за зразком елліністичних монархій дістала і релігійну санкцію. Вона розуміється як у самому титулі "Август", так і в означенні "син божественного" Юлія. Крім того, у 12 р. до и. е. у надзвичайно урочистій обстановці, за присутності народу з усієї Італії, Августа обрали великим понтифіком, і він став, таким чином, главою римської релігії.
Його особистий зв'язок з усім римським громадянством підкреслено в титулі "батько вітчизни", який було даровано Августу в 2 р. до н. е.
Сенат і за Августа вважався найвищим органом держави. До сенату перейшли деякі функції народних зборів, у нього з'явилася законодавча і судова влада Август провів низку реформ, які впорядкували сенатські засідання. Кількість членів сенату була визначена в 600 осіб. Постанова сенату набувала сили закону.
У день встановлення принципату, 13 січня 27 р., було проведено поділ провінцій. Прикордонні провінції (Сирія, три галльські провінції, північні області Іспанії та ін.) були визнані імператорськими. Старі, замирені провінції (Африка, Бетіка, Нарбонська Галлія, Македонія, Азія) вважалися сенатськими й управлялись проконсулами або пропреторами, яких призначав сенат. Були поділені й імперські фінанси. Поряд зі старою скарбницею, якою розпоряджався сенат, закладалися засади спеціальної імператорської скарбниці. Сенатська скарбниця карбувала мідну монету, імператорська - золоту і срібну.
Юридично повновладна установа, сенат слухняно приймав пропозиції Августа, які розроблялися звичайно в раді принцепса, що обиралася з сенаторів жеребкуванням. З 23 р. до и. е. до Августа перейшло керівництво всіма зовнішньополітичними справами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Всесвітня історія» автора Алексєєв Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історія стародавнього світу“ на сторінці 22. Приємного читання.