Розділ «Якобінська диктатура»

Революція погіршила економічне становище країни. Різко зросли ціни на продовольчі товари, що призвело до зниження життєвого рівня народу. Селяни і міщани вдавалися до самочинних розправ над торговцями й урядовими чиновниками. Конвент не зміг вирішити продовольчого питання. Намагаючись встановити тверді й доступні ціни на хліб, Комуна закуповувала борошно за дорожчими цінами і покривала різницю з міського бюджету, обклала допоміжним податком багатих парижан. Однак це не могло кардинально змінити ситуацію.

Член Комуни, заступник прокурора Ж. Ебер і поштовий службовець Ж. Варлен вимагали вдатися до терористичних заходів проти спекулянтів хлібом. їх називали "шаленими". Не було єдності в секціях: одні підтримували Конвент, інші - радикальну Комуну Парижа. Для розслідування діяльності секцій і Комуни жирондистський Конвент створив "Комітет дванадцяти". Було видано наказ про арешт Ж. Ебера і Ж. Варлена. Однак проти Конвенту об'єдналися Комуна, більшість секцій та лівих партій. їх підтримували парижани. Для боротьби з Конвентом Комуна створила Повстанський комітет. Однак у більшості провінційних департаментів вплив жирондистів був незаперечний і в країні почалося протистояння - федералістський заколот.

Внутрішньополітична ситуація ускладнилася повстанням проти Конвенту у Вандеї, яке почалося в березні 1793 р. Це був переважно селянський район, де великий вплив мали дворяни-монархісти. Для боротьби із зовнішніми ворогами Конвент закликав в армію тисячі селян. Сільське господарство, позбавлене чоловічих рук, занепадало і в селах почався голод. Селяни розпочали справжню війну з Конвентом, який змушений був спрямувати у Вандею каральні загони. Згодом селянські загони очолили дворяни-роялісти (керівником повстанців був Шаретт де ла Конті), яким надавали допомогу англійці. Братовбивча війна (з обох сторін загинуло понад 600 тис. французів) тривала до 1795 р.

Жахливі розправи над дворянами і всіма, хто не став на бік революції, страта короля викликали обурення серед монархів Європи. На початку 1793 р. відбулося розширення антифранцузької коаліції. До її складу увійшли Австрія, Англія, Росія, Пруссія, Іспанія, Сардинське королівство, Неаполь і кілька німецьких держав (Баварія, Баден, Вюртемберг). У березні 1793 р. австрійські війська після переможної битви під Неервінденом змусили французів залишити Бельгію. Британський флот увійшов до Середземного моря, створивши безпосередню загрозу півдню Франції. Попри оголошення тотальної мобілізації французька армія відступала на всіх фронтах і уряд Жиронди почав підготовку до підписання миру з коаліцією.

Внутрішня і зовнішня політична ситуація змусили Конвент вдатися до радикальних заходів. Було засновано надзвичайний Революційний трибунал для покарання змовників, злочинців і спекулянтів, оголошено смертну кару всім дворянам-роялістам, які із зброєю в руках виступають проти Республіки. У департаментах створювалися Революційні комітети для нагляду за всіма підозрілими, у провінції посилалися спеціальні комісари з надзвичайними повноваженнями і правом втручатися в управлінські справи. Був створений Комітет громадського порятунку на чолі з Ж.Ж. Дантоном, наділеним особливими повноваженнями для управління республікою.

Авторитет жирондистського Конвенту неухильно падав. Неабияку роль у цьому відіграв конфлікт Конвенту з Комуною Парижа. Жирондисти звинувачували її у дестабілізації ситуації в столиці, намагалися обмежити її політичний вплив і, зрештою, спробували ліквідувати. У відповідь Повстанський комітет Комуни закликав парижан до повстання. 2 червня 1793 р. загони Національної гвардії з гарматами оточили Конвент і змусили депутатів позбавити повноважень жирондистів та їх лідера Ж. Бріссо. 29 колишніх депутатів були заарештовані й страчені.

До влади прийшли радикально налаштовані депутати - якобінці. Переконавши дрібних буржуа і санкюлотів у необхідності сильної влади для перемоги над зовнішніми ворогами і внутрішньою контрреволюцією, вони встановили диктатуру. Вищим законодавчим органом залишався Конвент. Виконавчу владу здійснював Комітет громадського порятунку, який спирався на Революційний трибунал. Фактична влада в Комітеті належала М. Робесп'єру.

Максиміліан Робесп'єр (1758-1794) - політичний діяч Французької революції, один із лідерів якобінців. Навчався на юридичному факультеті Університету Сорбонна. Займався адвокатською практикою, захищаючи інтереси се ляк. Захоплювався творами ЖЖ. Руссо, радикальні демократичні ідеї якого поділяв до кінця життя. Був обраний депутатом Генеральних штатів. Спочатку був прибічником конституційної монархії, однак втеча короля змусила його докорінно переглянути погляди - він став безкомпромісними республіканцем. Тоді ж у нього зародилася ідея революційного терору, здійснюваного без юридичних формальностей, направленого проти спроб реставрації монархії та великої буржуазії. У липні 1793р. Робесп'єр став найвпливовішим членом Комітету громадського порятунку. Ініціатор кривавого терору. Без юридичних формальностей відправляв на гільйотину дворян-роялістів, священиків, буржуазію, не згодних з його методами політиків. Мав необмежену владу, але став підозрілим й оточив себе численними охоронцями, що викликало невдоволення депутатів Конвенту і навіть його прихильників. Проти диктатора було організовано змову, його заарештували і 28 липня 1794 р. стратили на гільйотини

Важливим завданням внутрішньої політики якобінської диктатури було вирішення продовольчого питання. Оскільки воно було нерозривно пов'язане з аграрними перетвореннями, то якобінський Конвент одразу зайнявся питаннями про землю і селян.

З червня 1793 р. було видано декрет про продаж земель емігрантів на торгах і землю отримував той, хто міг заплатити за неї більше грошей. Наступного місяця вийшов новий декрет про розподіл і роздання селянам общинних земель, якщо третина членів селянської общини погодиться на цей розподіл. Через декілька днів Конвент видав новий декрет про скасування всіх феодальних повинностей (за винятком повинностей, пов'язаних із землею). Отже, земля ставала формою капіталістичної власності і її міг купити лише той, у кого були гроші. Водночас прогресивний декрет про виділення певної ділянки землі безземельним селянам не був упроваджений у життя, а будь-яка пропаганда щодо справедливого розподілу землі заборонялася й агітатори відправлялися на гільйотину.

Так само непослідовними були і заходи якобінського Конвенту щодо вирішення продовольчого питання. Продовжувалася спекуляція і хліб продавався за завищеними цінами. Народ вимагав покарання спекулянтів і введення твердих цін на продовольчі товари (так званий максимум). Проте запроваджений у вересні 1793 р. максимум не змінив ситуації з продовольством у країні. Віднині ціни на продовольчі товари могли зростати лише на третину від цін 1790 р. Було введено і максимум заробітної плати. Підрозділи республіканської армії відбирали у населення продукти харчування (реквізиції) і відправляли спекулянтів на гільйотину. Однак ці заходи породжували лише хаос, дезорганізовували сільське господарство і заважали селянам виявляти ініціативу.

29 червня 1793 р. Конвент прийняв нову Конституцію, в якій проголошувалося:

o вища влада в республіці належить народу, який здійснює її шляхом плебісциту для прийняття кожного закону;

o скасування поділу влади, проте вищим законодавчим органом республіканської Франції були однопалатні збори (Конвент), які обиралися прямим загальним голосуванням чоловіками віком з 21 року;

o право народу на освіту, соціальний захист знедолених, повстання, приватну власність тощо, але не давала реальних гарантій дотримання цих прав.

Введення Конституції 1793 р. було відкладено до закінчення війни з антифранцузькою коаліцією.

Усі верстви населення були незадоволені внутрішньою політикою якобінського Конвенту: селян не влаштовували земельні декрети і постійні реквізиції; міщани страждали від високих цін на товари першої потреби; промисловці обурювалися максимумами, які не давали змоги отримувати нові прибутки; військові не терпіли втручання у їхні справи комісарів Конвенту. Найбільше побоювання серед політиків викликав організований якобінцями терор.

Першорядними завданнями якобінський Конвент вважав розправу з усіма, хто не погоджувався з його політикою всередині країни, і створення численної та боєздатної армії для боротьби із зовнішніми ворогами. Якобінська диктатура спричинила у Франції у 60 із 83 департаментів країни масові повстання, очолювані жирондистами та роялістами. Верстви населення, які захоплено прийняли революцію 1789 р., не хотіли миритися з установленням диктатури, страшнішої, ніж королівський абсолютизм.

Всередині якобінського блоку відбувся розкол. "Ліві якобінці" і "шалені" закликали до продовження революції та застосування крайніх заходів для зміцнення влади. Натомість Ж.Ж. Дантон, Б. Демулен та їхні прихильники виступали за обмеження терору, за що їх прозвали "поблажливими" (індульгентами). Активно закликав до терору М. Робесп'єр, який незабаром підпорядкував собі Комітет громадського порятунку.