Розділ «Німецька імперія в 1871-1914 рр.»

Всесвітня історія

У ході франко-прусської війни остаточно об'єдналися німецькі землі і 18 січня 1871 р. у Версалі урочисто було проголошено створення Німецької імперії, першим канцлером якої став О. Вісмарк. Відтоді Німеччина утримувала ключові позиції в європейських міжнародних відносинах.

За конституцією 1871 р., Німецька імперія була федеративним союзом 22 монархій, в якому окремі землі мали внутрішню автономію. Вища виконавча влада належала імператору, який призначав імперського канцлера з широкими повноваженнями. Імператору належала й законодавча влада, він очолював збройні сили, мав право оголошувати війну й укладати мир. Вищими представницькими органами були рейхстаг і Федеральна рада (бундесрат). Рейхстаг мав законодавчу ініціативу і вибори до нього здійснювалися на основі загального виборчого права. Федеральна рада складалася з представників урядів усіх німецьких земель і вирішувала зовнішньо- і внутрішньополітичні проблеми. Роль законодавчих органів була обмежена і вони могли приймати закони лише після попереднього погодження з імператором. Крім того, із законодавцями практично ніколи не радилися з важливих зовнішньополітичних проблем. Отже" порівняно з Францією та Англією законодавчі органи Німеччини були малодієвими і не могли впливати на політику уряду.

Переважну більшість у рейхстазі мали представники Консервативної партії, яка відображала інтереси великої буржуазії та поміщиків. Партія виступала за посилення влади імператора, вимагала введення аграрного протекціонізму і нарощування військової могутності німецької армії. Консерватори мали сильний вплив в імперському урядовому апараті та прусському ландтазі. Впливовою була католицька партія, або Партія центру, яка отримувала по 20-25 % голосів виборців. Серед її прихильників були християнські професійні спілки, селянські й молодіжні об'єднання. Ця партія виступала за свободу діяльності католицької церкви і збереження церковних шкіл. На початку століття значно послабились позиції Національної ліберальної партії ( партія "прогресистів"), яка представляла інтереси промислової і торговельної буржуазії. Реакційна частина партії спільно з консерваторами у 1904 р. утворила Імперський союз боротьби із соціал-демократією. В опозиції до уряду були і соціал-демократи, в середовищі яких не загасла полеміка, пов'язана зі спробою Б. Бернштейна спрямувати соціалістичний рух не на революційні перетворення, а на реформаторські шляхи боротьби за соціальні права.

Конституція була розроблена так, щоб дати канцлеру (до 1890 р. країною фактично управляв О. фон Бісмарк) та монарху всю повноту влади. Універсальне виборче право було запроваджено лише тому, що Бісмарк вірив у те, що сільські жителі проголосують за кандидатів від консерваторів. До того ж поділ на виборчі округи відбувся так, щоб надати перевагу саме сільським жителям. Лібералів, Партію центру та соціал-демократів Бісмарк вважав ворогами, оскільки вони намагалися змінити консервативний характер імперії.

Централізація й уніфікація органів управління "ліберальної ери" (1871-1878) дали змогу провести низку реформ загальноімперського характеру, найважливішими серед яких були введення єдиної грошової системи - марки, створення Імперського банку (Рейхсбанк) та єдиних збройних сил.

Після створення імперії та прийняття конституції перед Бісмарком постало завдання приборкати опозицію, зокрема католицьку Партію центру та соціалістів. Перший удар "залізний канцлер" Бісмарк завдав по католиках. Із 41 млн населення Німецької імперії 63 % були протестантами, 36 % - римо-католиками.

Останні не довіряли протестантській Пруссії й часто виступали в опозиції до уряду Бісмарка. Союзником Бісмарка у боротьбі з католиками стали ліберали, які вважали римсько-католицьку церкву політично консервативною і боялися її впливу на третину німців. Бісмарк не збирався знищувати католицизм в Німеччині, а ставив завдання підірвати політичний вплив католицької Партії центру.

Заходи німецького уряду проти католиків отримали назву "культуркампф" - боротьба за культуру (1871-1887). Цей термін увійшов у вжиток після того, як у 1873 р. прусський вчений і ліберальний державний діяч Р. Вірчоу оголосив, що битва з католиками "набула характеру великої битви за гуманізм".

У липні 1871 р. Бісмарк ліквідував католицьке управління в прусському міністерстві освіти та духовних справ. У листопаді того ж року католицьким священикам було заборонено висловлюватися на політичні теми під час проповідей. У березні 1872 р. всі релігійні школи були підпорядковані державному контролю. Влітку того ж року викладачів-священиків звільнили з державних шкіл, заборонили діяльність на території Німеччини ордену єзуїтів та розірвали дипломатичні відносини з Ватиканом. У травні 1873 р. прусський міністр культури А. Фальк взяв під державний контроль призначення священиків. Кульмінацією "культуркампфу" став 1875 p., коли в Німеччині було прийнято закон про обов'язковий цивільний шлюб. Єпархії, які не виконували розпорядження урядовців, закривалися, священики висилалися, а церковна власність конфісковувалася.

Однак Бісмарк не зміг подолати опору католиків, який, навпаки, посилився. На виборах 1874 р. до рейхстагу Партія центру удвічі збільшила представництво. Бісмарк як прагматичний політик вирішив відступити і визнав, що окремі його заходи були надто жорстокими і не досягли бажаної мети. У 80-х роках більшість законодавчих актів періоду "культуркампфу" були скасовані.

Приводом для боротьби з соціалістами, які у 1875 р. створили єдину Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПН) і на виборах 1877 р. до рейхстагу отримали підтримку майже 500 тис. осіб та провели до парламенту 12 депутатів, стали замахи на Вільгельма І 11 травня та 2 червня 1878 р. 2 червня імператора було важко поранено. Бісмарк розпустив Рейхстаг і призначив нові вибори, що проходили в обстановці шаленої пропаганди проти соціал-демократів, яких звинувачували у терористичних актах. У новому складі рейхстагу праві партії здобули більшість. 19 жовтня 1878 р. вони прийняли Закон проти суспільно небезпечних намірів соціал-демократії, який вводився як тимчасовий на 2 роки, але діяв до 1890 р. За час його дії понад 2 тис. осіб були заарештовані або вислані за межі країни, сотні періодичних видань, робітничих спілок та союзів закриті й заборонені.

Однак соціалісти зберегли партію, навіть діючи у Швейцарії. Тут видавався офіційний орган партії - газета "Соціал-демократ", яка нелегально доставлялася в Німеччину й поширювалася серед робітників. Справжнім лідером партії став А. Бебель, який обстоював ідею боротьби за соціалізм мирними засобами. Вплив соціал-демократів зростав і в 1887 р. вони провели в парламент 24 депутати. Боротьба із соціал-демократами для Бісмарка завершилася невдачею. У1912 р. депутати від соціал-демократів отримали 110 із 397 місць у рейхстазі.

На початку 80-х років Бісмарк зробив заяви про необхідність проведення широких соціальних реформ у дусі теорії "соціальної монархії", яка передбачала зміцнення монархічного режиму шляхом досягнення соціальної злагоди між різними верствами і станами суспільства, введення робітничого законодавства та практичного забезпечення соціального захисту.

Бісмарк наштовхнувся на опозицію в рейхстазі серед депутатів, які представляли кола багатих промисловців, оскільки соціальні реформи реально загрожували їхнім надвисоким прибуткам. Канцлеру вдалося зламати опозицію за підтримки імператора та широкої громадської думки. У 1883-1889 pp. рейхстаг прийняв три закони про страхування на випадок хвороби, каліцтва, старості та непрацездатності (останній передбачав виплату пенсії робітникам, що досягли 70-річного віку ). Німеччина стала першою країною в Європі, де було прийнято широке соціальне законодавство.

Однак внутрішня політика Бісмарка, спрямована на підтримку прискореної соціальної та економічної модернізації Німеччини за намагання не допустити будь-якого реформування авторитарної політичної системи, призводила до постійних політичних криз і піддавалася критиці з боку полярних політичних сил. Після смерті у 1888 р. Вільгельма І імператором став його онук Вільгельм ІІ (1888-1941). Його стосунки з 74-річним канцлером із самого початку стали напруженими. Приводом до остаточного розриву були підсумки виборів до рейхстагу 1890 р., на яких за соціалістів проголосували майже 1,5 млн виборців. Закон проти соціалістів довелося скасувати й ображений канцлер подав у відставку. Імператор не став його утримувати, запевнивши всіх, що курс засновника Німецької імперії залишиться незмінним.

Наступником Бісмарка став JI. фон Капріві, колишній військовий і недостатньо досвідчений політичний діяч. На відміну від попередника новий канцлер намагався співробітничати з полярними політичними силами - Партією центру та соціал-демократами. За їхньої підтримки було зменшено митні тарифи на ввезення до Німеччини зернових культур, укладено вигідні торговельні договори з Росією, Австро-Угорщиною та Румунією. Ціни на продовольство знизилися, почалося промислове піднесення і підвищення життєвого рівня населення. Однак багаті землевласники були ображені тим, що канцлер нехтує їхніми інтересами задля інших верств населення. Маючи великий політичний вплив у Пруссії, юнкери у 1894 р. змогли відправити Капріві у відставку.

Канцлери часто змінювалися до 1900 р., коли новим керівником уряду став Б. фон Бюлов, який активно підтримував політику "пангерманізму", спрямовану на встановлення світового панування. З його ініціативи було створено Паннімецький союз - організацію відверто шовіністичного спрямування, яка об'єднала консерваторів, націонал-лібералів і військових. їхні плани передбачали експансію Німеччини на Захід - проти Англії та Франції, на Схід (так званий "Drang nach Osten"), насамперед проти Росії, і на Близький Схід. Зростали військові витрати - у 1913 р. вони становили майже половину всіх видатків країни. Величезні кошти виділялися на будівництво військово-морського флоту і напередодні Першої світової війни Німеччина стала другою після Великої Британії морською державою.

Наприкінці XIX ст. за обсягом промислового виробництва Німеччина вийшла на друге місце у світі, а за темпами економічного розвитку випередила Велику Британію і наздогнала США. Передумовою такого динамічного розвитку господарства країни було об'єднання німецьких земель і утворення в 1871 р. Німецької імперії, що завершило процес формування єдиного внутрішнього ринку і промисловий переворот. Сприяли цьому також наявність значних природних ресурсів, зокрема покладів вугілля і залізної руди, досвід економічного розвитку інших країн, 5-мільярдна контрибуція від переможеної Франції, високий рівень концентрації виробництва і капіталу, продуктивності сільського господарства та ін.

Початок 70-х років відомий у німецькій історії як роки "грюндерства" (з нім. - засновувати). У 1871-1873 рр. було засновано 857 нових промислових об'єднань з мільярдними капіталами. Мережа залізниць збільшилася удвічі. За рахунок французького золота держава почала виплачувати громадянам свою заборгованість за попередні державні та військові позики. Тисячі німців вкладали капітали в акції нових компаній, отримуючи величезні дивіденди та демонструючи свій патріотизм і віру в майбутнє Німецької імперії. Економічний бум тривав до загальноєвропейської економічної кризи у 1873 р. Протягом шести наступних років ціни на сільськогосподарську та національну промислову продукцію різко знизилися, майже 20 % нещодавно заснованих компаній збанкрутувало. Дешеве зерно з Росії та США зменшило прибутки великих землевласників - юнкерів. Безпосереднім наслідком економічної кризи стала величезна еміграція, особливо з перенаселених сільських районів Пруссії. Протягом 70-х років близько 600 тис. німців виїхало до Південної та Північної Америки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Всесвітня історія» автора Алексєєв Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Німецька імперія в 1871-1914 рр.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Життя людей у первісні часи

  • Історія стародавнього світу

  • Римська імперія в II-III ст. н. е.

  • Римська культура

  • Виникнення християнства

  • Пізня римська імперія IV-V ст. н. е.

  • Значення культурної спадщини Риму

  • Середньовіччя

  • Хрестові походи. Держави хрестоносців

  • Північно-східна русь у XII - на початку ХІІІ ст.

  • Чингісхан та його походи

  • Армія та держава монголів

  • Боротьба народів східної та центральної Європи з монголо-татарською навалою

  • Золота орда

  • Франція в XI-XV ст.

  • Англія в XI-XV ст.

  • Священна римська імперія

  • Італійські міста-держави

  • Столітня війна

  • Гуситські війни

  • Грюнвальдська битва

  • Занепад тевтонського ордену

  • Утворення московської держави (XIV - початок XVI ст.)

  • Візантійська імперія в XI-XV ст.

  • Становлення османської імперії та її експансія в Європу в XIV-XV ст.

  • Освіта і культура в Європі в ХІ-ХV ст.

  • Нова історія

  • Країни сходу в ХVІ-ХVII ст.

  • Культура і наука західної, центральної та східної Європи в XVI-XVII ст.

  • Англійська революція середини XVII ст. Просвітництво в Англії

  • Росія в першій половині XVIII ст.

  • Німецькі держави у ХVIII ст.

  • Австрійська імперія у XVIII ст.

  • Війна за незалежність у Північній Америці (1775-1783)

  • Конституція США

  • Велика французька революція. Повалення монархії та встановлення республіки

  • Якобінська диктатура

  • Директорія у Франції

  • Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції

  • Російська імперія у другій половині XVIII ст.

  • Англія в першій половині XIX ст.

  • Німеччина в першій половині XIX ст.

  • Франція в першій половині XIX ст.

  • Революції в Європі на початку XIX ст.

  • США в першій половині XIX ст.

  • Національно-визвольні революції в Латинській Америці

  • Революції 1848-1849 рр. В Європі

  • Друга імперія у Франції (1852-1870)

  • Британська колоніальна імперія (1848-1867)

  • Росія в першій половині XIX ст.

  • Російська імперія епохи "Великих Реформ" (1856-1878)

  • Селянська реформа в Росії

  • Громадянська війна у США та її наслідки

  • Об'єднання Італії

  • Утворення Німецької імперії

  • Культура країн Європи і Америки XVIII - першої половини XIX ст.

  • Німецька імперія в 1871-1914 рр.
  • Австро-угорщина в 1867-1914 рр.

  • Велика Британія наприкінці XIX -на початку XX ст.

  • Франція наприкінці XIX - на початку XX ст.

  • США в 1877-1914 рр.

  • Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX - на початку XX ст.

  • Національно-визвольна боротьба народів Південно-Східної та Центральної Європи наприкінці XIX - на початку XX ст.

  • Балканські війни

  • Японія у другій половині XIX - на початку XX ст.

  • Сіньхайська революція в Китаї

  • Мексиканська революція 1910-1917 рр.

  • Культура країн Європи (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Новітня історія

  • Чехословаччина у 1918-1939 рр.

  • Болгарія в 1918-1939 рр.

  • Югославія в 1918-1941 рр.

  • Радянська держава в 1918-1939 рр.

  • Міжнародні відносини в 1930-1945 рр.

  • Укладення договорів із фашистською Німеччиною

  • Країни Азії та Африки в 20-30-ті роки

  • Культура країн Європи та Америки в 1920-1930-х роках

  • Друга світова війна. Початок війни. Події 1939-1941 рр.

  • Перебіг подій другої світової війни у 1941-1942 рр.

  • Нацистський "новий порядок" у Європі

  • Перебіг подій другої світової війни у 1943 р.

  • Рух опору в окупованих країнах

  • Перебіг війни в 1944 р. Відкриття другого фронту

  • Завершення другої світової війни. Її підсумки

  • Світ після другої світової війни

  • Італія у другій половині XX - на початку XXI ст.

  • Радянський союз після другої світової війни

  • Угоди про створення співдружності незалежних держав

  • Російська федерація наприкінці XX -на початку XXI ст.

  • Становище Українського населення в Росії та в інших незалежних державах

  • Встановлення радянського панування в країнах Східної Європи

  • Криза тоталітарного режиму у 50-70-ті роки XX ст.

  • Країни центральної та Східної Європи після другої світової війни

  • Революції у країнах Східної Європи кінця 80-х років

  • Країни Південно-Східної Азії після другої світової війни

  • Ліквідація колоніалізму в країнах Азії та Африки. Розвиток незалежних держав

  • Країни Латинської Америки

  • Міжнародні відносини (50-ті роки XX ст. - початок XXI ст.)

  • Розвиток світової культури в другій половині XX ст. - на початку XXI ст.

  • Світ на початку ІІІ тисячоліття

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи