Розділ «Римська культура»

У розвитку культури Стародавнього Риму можна виокремити такі періоди: етруський (VIІІ-ІІ ст. до н. е.), "царський" (VIII- VI ст. до н. е.), Римської республіки (510-31 рр. до н. е.), Римської імперії (31 р. до н. е. - 476 р. н. е.).

У VIII ст. до н. е. високого культурного рівня досягла Етрурія (Середня Італія), де утворилась найдавніша цивілізація на Апеннінському півострові. Етруски поклонялись пантеону добрих і злих демонів, душам померлих предків. На поховальних бенкетах знаті рабів змушували битися до смерті. (З цього звичаю у римлян пізніше виникли бої гладіаторів.)

У мистецтві етрусків домінувало прагнення до реалізму, особливо помітне у розписах гробниць та скульптурах тварин.

Етруські міста були чітко розплановані, мали численні гробниці, що нагадували будинки з чотирискатним дахом. Усередині гробниці були прикрашені багатим розписом: зображеннями бенкетів, полювання, спортивних ігор, боїв гладіаторів, сцен із грецьких міфів.

Етруська скульптура створювалась з теракоти, бронзи, вапняку. На кришках саркофагів зображувалися бенкетуючі чоловіки і жінки, статуї Аполлона, Капітолійська вовчиця.

Поступово у мистецтві етрусків посилювалися скорботні мотиви. Зображення спортивних ігор, веселощів змінили жахливі демони, похмурі картини потойбічного світу. На мистецтві етрусків позначився занепад етруського суспільства. У III ст. до н. е. Етрурія була завойована Римом.

Релігія, мистецтво, побут, традиції етрусків вплинули на культуру Риму, який у VI ст. до н. е. був залежним від Етрурії. Римляни запозичили в етрусків деякі релігійні обряди, типи житлових будинків з внутрішніми подвір'ями, мистецтво відливання бронзових скульптур.

Основою найдавніших римських релігійних вірувань був анімізм. Для римлянина світ був сповнений добрими і злими духами, богами і богинями, які опікувались кожною дією, кожним кроком людини. Будь-яка людина мала свого духа-охоронця.

Найвище місце в ієрархії богів посідали Юпітер - бог неба та Марс - бог війни. Богів римляни уявляли у безособовій формі, не встановлювали їм ідолів або скульптур, влаштовували лише вівтарі для приношення жертв.

Найважливішим вважалося ретельне виконання всіх культових приписів, порядку жертвоприношень. У римлян досить швидко сформувався прошарок жерців, які знали всі тонкощі культу і стежили за його дотриманням. До антропоморфізму римляни перейшли у VI ст. до н. е.

Наприкінці VI ст. до н. е. після встановлення аристократичної республіки розпочалося збагачення римської культури, насамперед грецькими елементами. Примітивна римська релігія з поклонінням безособовим духам не відповідала інтересам держави та духовним запитам її громадян. Тому поступово утворився пантеон головних божеств: Юпітера - бога неба, дощу, грому, блискавки; Юнони - богині неба і шлюбу; Нептуна - бога морів; Мі-нерви - богині мудрості та ремесла; Марса - бога війни; Венери - богині плодів і кохання; Аполлона - бога Сонця і мистецтв; Діани - богині Місяця та полювання, покровительки тварин; Вулкана - покровителя ремесла; Вести - богині домашнього вогнища; Меркурія - бога шляхів і торгівлі; Церери - богині землеробства.

З II ст. до н. е. у Римі поширилися культи східних божеств: малоазійської богині Кібели - Великої Матері богів, єгипетський культ Осіріса - божества природи, що вмирає й оживає, та культ Мітри - іранського бога світла.

Найбільшого поширення з філософських течій елліністичного світу в Римі набули епікуреїзм і стоїцизм. Видатним послідовником Епікура був римський філософ та поет Тит Лукрецій Кар. У поемі "Про природу речей" він розвинув учення Епікура.

Провідними жанрами римської літератури у III ст. до н. е. були епос і драма. З епічних творів до наших часів збереглися лише уривки. Краще відомі твори римських комедіографів Плавта і Теренція.

Тит Макцій Плавт є автором більше ста комедій, з яких до нас дійшли лише 17, серед яких - "Хвалькуватий воїн", "Віслюки", "Скарб" та ін. Він прославляв давні римські звичаї, трудівників, що живуть бідно, але чесно, висміював скнарість, легковажність.

Публій Афер Терекцій - автор шести комедій прагнув передусім показати благородні риси людини, її роздуми над вибором життєвого шляху. На відміну від Плавта, який вважав кохання затьмаренням, Терентій перший в історії римської літератури виступив як продовжувач грецької традиції, зображуючи кохання як високе почуття.

Він уславився не лише як драматург, а й як витончений стиліст, що писав бездоганною літературною мовою.

Гостра політична і соціальна боротьба, що розгорнулася в Римі з другої половини II ст. до н. е., сприяла появі прозаїчних жанрів: публіцистики, памфлетів, промов, мемуарів, історичних коментарів, трактатів державного діяча і письменника Марка Порція Като на Старшого, у яких він закликав римлян до мужності, наслідування доблесті предків, а також давав корисні господарські поради. Квінт Енній склав перший національний епос "Аннали", присвячений історії Риму до другої Пунічної війни, в якому він оспівував гуманність, культуру, освіченість, звитягу римлян.

Марк Туллій Цицерон увійшов в історію як видатний оратор, філософ і письменник. Він написав багато творів про ораторське мистецтво, а також філософські трактати і промови, але найбільше уславився промовами на захист республіки. Цицерон вважається засновником європейського ораторського мистецтва.