Розділ «Історія стародавнього світу»

Безперервні війни Риму підвищували авторитет полководців, що спиралися не на народ, а на армію. Полководців вшановували як героїв. Використовуючи армію, вони могли диктувати свою волю Сенату.

Одним із диктаторів, тобто особою з необмеженими повноваженнями, був Гай Марій. Марій був народним трибуном і домігся прийняття деяких законів на користь плебсу. Його авторитет зріс після успішної війни в Африці. Коли ж на Італію з півночі рушили германці, Марій зарекомендував себе досвідченим воєначальником. Серед солдатів він мав великий авторитет, оскільки за складом думок і характером життя був подібним до них. Саме тому Гай Марій здійснив військову реформу. Він перший почав приймати в армію громадян, які не мали майнового цензу. За наявності в Римі великої кількості незаможного люду знайти охочих для вступу в армію було неважко. Але таким чином змінювався сам принцип комплектування армії. Це було початком заміни громадянського ополчення добровільно найманою постійною армією. Солдати одержували певну плату і спорядження, служба в армії незалежно від воєнних або мирних умов тривала 16 років. Після цього солдати йшли у відставку і звичайно наділялись землею.

В армії значно поліпшилась дисципліна. Солдати повинні були навчатися, прокладати дороги, споруджувати укріплення та ін. Внаслідок реформи боєздатність римської армії зросла.

Реформа мала і вагомі політичні наслідки. Колишні солдати прагнули якнайшвидше закінчити війну і повернутись на батьківщину, де їх чекало власне господарство. Разом з тим воїни цієї армії ставали професіоналами. Вони прагнули до нових походів з метою збагачення. Солдати особливо цінували тих командирів, які водили їх у вдалі походи. Вони готові були вірно служити їм не лише у зовнішніх війнах. У разі необхідності вони зі зброєю в руках підтримували політичні вимоги своїх командирів.

Перехід до системи добровільної армії спричинив громадянські війни наступного періоду, накладав певний відбиток на весь хід внутрішньої боротьби кінця Римської республіки. Нововведення в армії позначилися на війнах проти кімврів та тевтонів, над якими Марій здобув перемогу. Після цього він усупереч тодішнім законам за короткий час п'ять разів обирався консулом і користувався в державі виключним впливом. Обрані у звичайному порядку консули виявлялись безсилими боронити північні кордони держави.

Демократичні угруповання Риму порушували конституцію, обираючи щороку консулом Марія. Це був один із перших кроків на шляху до утвердження військової диктатури. Після перемоги над кімврами Марій справив тріумф і вшосте був обраний консулом.

Події II ст. до н. е. в історії Риму свідчать про поступову руйнацію республіканського ладу.

Реформи гракхів

Народні трибуни - брати Гракхи Тіберій (162-133 або 132 до н. е.) і Гай (153-121 до н. е.) походили зі знатного плебейського роду Семпроніїв і були представниками рабовласницької демократії, керівниками аграрного руху в Стародавньому Римі, об'єктивно спрямованого на зміцнення рабовласницької Римської держави.

Тіберій запропонував проект аграрної реформи, за яким володіння державною землею обмежувалось (500-1000 югерів), решта землі конфіскувалася і розподілялась по 30 югерів серед безземельних громадян. Проект мав відродити стан вільного селянства, що повинно було піднести боєздатність римської армії та разом з тим запобігти повстанням рабів. Проект було ухвалено народними зборами, але він зустрів опір з боку Сенату. Під час чергових виборів народних трибунів сенатори вбили Тіберія і близько 300 його прихильників.

Справу Тіберія продовжив його брат Гай. Він дбав про спорудження шляхів, полегшив військову службу для селян, організував продаж дешевого хліба міській бідноті, добився видання закону про створення нових колоній в Італії і Африці (на території Карфагену), поставив питання про надання союзникам (італікам) прав римського громадянства. Останні два заходи Гая Сенат використав для боротьби з ним. Проте під час виборів народних трибунів Гая не було обрано. Внаслідок провокації сенаторів, які не погоджувалися з його заходами, Гая і його прихильників вбили.

Незважаючи на трагічну загибель братів-реформаторів, їхню діяльність слід вважати одним із досягнень римської демократії.

Так, майже 80 тис. громадян одержали земельні ділянки. Проте успіх аграрних законів був частковим. Гракхи не усунули причин, які призводили до знеземелення селянства, прошарок нових земельних власників був незначний, відновити попередню селянську армію було вже неможливо.

Римська держава в І ст. до н. є. - І ст. н. е.

Повстання Спартака

Римська держава в І ст. до н. е.

Хоча римським рабовласникам удалося придушити повстання Спартака, проте політичний лад, який сформувався за багато століть до того, вже не задовольняв потреб самого панівного класу. Постало питання про встановлення військової диктатури, і боротьба за неї переросла в громадянські війни 40-30-х років І ст. до н. е.

За перемогу над Спартаком Красс здобув овацію і лавровий вінок. Він володів срібними копальнями, землями і великою кількістю рабів. Про нього говорили, що він вважав багатим лише того, хто на свої кошти міг утримувати армію. Красс широко роздавав у кредит гроші, виступав у судах і, таким чином, робив залежними від себе багатьох осіб. Проте особливого впливу він не мав.

Суперником Красса виступав Помлей, який здобув воєнну славу і командував армією. Перемога над рештками військ Спартака також зміцнила становище Помпея. Він був одним з найбільших магнатів, що володіли землями як в Італії, так і в провінціях (насамперед в Іспанії), мав розвинену клієнтелу, користувався популярністю серед своїх солдатів.

Сенат погодився на тріумф і консульство Помпея. Красс влаштував грандіозне частування на 10 тисяч столів і роздав народові хліба на три місяці. Проте згода його з Помпеєм була неміцною: протягом усього періоду їх консульства між ними тривали чвари. Лише наприкінці року відбулось їх примирення, і тільки тоді вони розпустили свої війська.