Розділ «Радянська держава в 1918-1939 рр.»

Громадянська війна в Росії

Основні положення радянської історичної науки щодо громадянської війни зводились до того, що республіка Рад боролася з "білими" найманцями поміщиків і капіталістів і, незважаючи на допомогу імперіалістичних держав і безпосередню воєнну інтервенцію Антанти, вийшла переможцем. Тобто громадянська війна зображувалася як війна між білими і червоними за участю іноземних інтервентів. Інші моменти цієї війни зовсім не висвітлювалися. Згідно з концепцією радянської історичної науки вона розпочалася влітку 1918 р. з початком воєнної інтервенції та закінчилася наприкінці 1920 р., коли було розгромлено Врангеля. З подібною концепцією не можна погодитися.

Однак історія громадянської війни - багатопланова. П складовими є: війна білих і червоних; війна білих і червоних проти "зелених"; боротьба більшовиків проти своїх політичних суперників - кадетів, есерів, меншовиків та ін.; боротьба проти православної церкви; імперська війна проти національних рухів.

Сьогодні історики виокремлюють шість етапів громадянської війни.

Перший - жовтень 1917 - травень 1918 р.: боротьба більшовиків, що прийшли до влади, з військами Керенського, Краснова, Каледіна та ін., спроба відсічі німецькій інтервенції та Брестський мир.

Другий - літо - осінь 1918 р.: боротьба есеро-меншовицьких сил "демократичної контрреволюції", чехословацький заколот, розвиток інтервенції Німеччини.

Третій - кінець 1918 - початок 1919 р.: закінчення Першої світової війни й німецької інтервенції, висадження військ Антанти в портах Росії, початок політики "воєнного комунізму", встановлення диктатури Колчака в Омську.

Четвертий - весна 1919 - весна 1920 р.: відступ інтервентів, перемоги Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА) над арміями Колчака на сході, Денікіна - на півдні, Юденіча - на північному заході.

П'ятий - весна - осінь 1920 р.: радянсько-польська війна, розгром військ Врангеля в Криму, апогей системи "воєнного комунізму".

Шостий - 1921 - 1922 рр.: ліквідація локальних вогнищ громадянської війни, придушення Кронштадтського повстання, селянського руху на Тамбовщині, ліквідація загонів Махно, повстань козаків на Кубані, визволення Далекого Сходу від японців, боротьба з басмацтвом у Середній Азії, демобілізація РСЧА й перехід до непу.

Однією з причин війни була внутрішня політика більшовицького керівництва, яке розігнало демократично обрані Установчі збори (січень 1918 р.), націоналізувало землю і промисловість, ліквідувало товарно-грошові відносини, створило однопартійну політичну систему. Все це викликало невдоволення землевласників і підприємців, демократичної інтелігенції, селян-середняків, політичних суперників більшовиків.

У 1918 р. були такі основні центри антибільшовицького руху: "Спілка відродження Росії", кадети, меншовики й есери, "Союз захисту Батьківщини і свободи" під керівництвом есера Бориса Савінкова. Антибільшовицький рух розгортався на Дону і Кубані, півдні Росії та Північному Кавказі, де почала формуватися Добровольча армія. 1918 р. розпочалася іноземна інтервенція: німецькі війська окупували Україну, Крим і частину Північного Кавказу,

Румунія захопила Бессарабію, у Мурманську висадився англійський десант, до якого приєдналися французькі й американські війська. Владивосток зайняли японські частини.

Влітку 1918 р. великого розмаху набув антибільшовицький рух на чолі з есерами. Громадянська війна в цей час велася не між червоними і білими, а між соціалістами, партією більшовиків і партією есерів. Вона поклала початок регулярній фронтовій війні в загальноросійському масштабі. У липні есери здійснили спробу повалити радянський уряд у Москві. Більшовицький уряд розгорнув активні дії для захисту своєї влади. Червону армію було реорганізовано на військово-політичних засадах, запроваджено загальну військову повинність, створено верховне керівництво - Революційну військову раду республіки. На початку вересня Червона армія перейшла в наступ на Сході та потіснила своїх противників за Урал. Завершився перший етап війни.

Новий етап війни розпочався в листопаді 1918 р. і тривав до кінця 1919 р. - року піднесення білого руху в громадянській війні та його спроб повалення більшовицького режиму шляхом воєнних операцій.

Драматичні події 1919 р. пов'язані з червоним терором. Більшовики стверджували, що це була відповідь на білий терор, але насправді це був терор проти всіх потенційних ворогів радянської влади, а не лише проти білих. Тільки восени 1918 р. більшовики розстріляли близько 15 тис. аристократів, офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів.

Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918 - у 1919 рр. У Сибіру владу захопив адмірал Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі - Антон Денікін, у Прибалтиці - Микола Юденич, котрий готувався до наступу на Петроград.

Англійці, захопивши Баку, висадилися в Батумі й Новоросійську, французи - в Одесі і Севастополі.

Характерно, що білий рух знайшов підтримку різних верств населення. Так, червоний терор на Дону і Кубані сколихнув усе козацтво. До армії Денікіна влітку 1919 р. приєдналось 30 тис. козаків. І якщо Денікін влітку 1919 р. досить легко зайняв Царицин, Воронеж, Харків, значну частину України, то причини цього успіху полягали в більшовицькому терорі на Дону і Кубані, в Україні, у повстанні козаків і селян.