Розділ «Історія стародавнього світу»

Не покладаючись на оточення, Тіберій наблизив до себе префекта преторіанської гвардії вершника Луція Елія Сеяна, який поступово здобув винятковий вплив при дворі та державі. Охоплений честолюбними замірами, він отруїв сина Тіберія - Друза. Почались процеси проти видатних сенаторів, що закінчувались засудженням і конфіскацією їхнього майна, вигнаннями і стратами. З часів Тіберія в руках імператора внаслідок конфіскацій утворюється значний фонд земельних угідь в Італії та західних провінціях.

Серед потерпілих були й близькі до імператора. Були заслані, а потім і загинули люди, пов'язані з Германіком: його вдова Агріппіна, яка не приховувала свого ставлення до Тіберія ї очолювала проти нього придворну опозицію, а також її діти Нерон і Друз.

У 26 р. Тіберій залишив Рим і вирушив у Кампанію, а в наступному році - на острів Капрі, де жив самотньо, управляючи Імперією і керуючи Сенатом за допомогою листів. Ударом для Тіберія було викриття змови Сеяна, який хотів спертися на преторіанську гвардію. Сеяна було страчено, жорстоко покарали і його спільників. Ця подія посилила недовір'я і підозрілість старого імператора, за його наказом з найрізноманітніших приводів були засуджені ті, хто в чому-небудь видавався підозрілим. Тіберій помер у 37 р. За повідомленням Таціта, його вже під час агонії задушив Макрон, префект Преторія, який змінив Сеяна.

Правління Калігули.

Правління Клавдія (41-54).

Убивство Калігули в сенаторських колах зустріли як звільнення від тиранії. Одні з сенаторів мали намір проголосити республіку, інші хотіли обрати принцепса з-поміж себе. Ці суперечки і вагання були перервані преторіанськими солдатами, які проголосили імператором Тіберія Клавдія Нерона Германіка (41-54), дядька Калігули і рідного брата Германіка.

Клавдій почав правління з амністії та скасування розпоряджень свого попередника. Він багато в чому прагнув наслідувати Августа і спочатку намагався правити у згоді з сенатом. Проте спроба повстання солдатів в Іллірії в 42 р. н. е., підтримана деякими сенаторами, змусила Клавдія змінити політику щодо аристократії. Щодо плебсу він продовжує політику Августа.

Великі кошти витрачалися за нього на влаштування ігор. Подібно до Августа він влаштовував секулярні ігри" хоч з 17 р. до н. е. і не минула ще встановлених для цього 100 років.

У Римі й Італії за Клавдія з'являються нові споруди: будується новий водогін, прокладаються дороги, заново будується Остія, яка стала головним італійським портом. Для потреб іригації були спущені води Фуцинського озера, які мали зросити значну площу.

За попередні роки значно розрослась імператорська бюрократія і за Клавдія відбувся поділ на низку відомств. В імператорських канцеляріях працювали вільновідпущеники. Найбільш впливові з них очолювали і кожне відомство. Це були установи, які залежали особисто від імператора і відігравали велику роль у державному житті.

Були розширені права прокураторів, які дістали право ухвалювати судові рішення. Подібно до Августа Клавдій виступає як поборник традиційної римської релігії. У Галлії він заборонив релігію друїдів. У самому Римі він намагався обмежити свободу східних культів, наприклад, вигнав з Рима іудеїв.

За Клавдія намітилась і нова політика щодо провінцій. На початку свого правління він вжив заходи спрямовані на те, щоб припинити боротьбу між іудеями й еллінізованими жителями Александрії. Зберігся папірус, на якому Клавдій написав листа до александрійців. Імператор рекомендував їм покінчити з будь-якими чварами з іудеями і не порушувати їхніх прав, але й іудеї також не повинні були претендувати на привілеї, які мали елліни.

Було скасовано наказ Калігули про встановлення статуї імператора в Єрусалимському храмі. Власне Іудея на деякий час була знову перетворена на васальне царство.

Особливо важливі заходи Клавдія щодо галльських провінцій. У 48 р. імператор запропонував сенатові надати право бути обраним у сенат жителям Галлії. Першими були введені в сенат едуї. Нова постанова стосувалась тільки Галлії, але цим було покладено початок залучено до сенату найвидатніших і найзнатніших жителів римських провінцій.

Іншу політику, ніж його попередники, проводив Клавдій щодо римського громадянства. Видатним провінціалам, які зробили ті чи інші послуги римській державі, надавались права римського громадянства. Були випадки надання прав громадянства всьому вільному населенню певних міст. Клавдій терпимо ставився до випадків, коли римське громадянство жителям тих чи інших селищ надавалось без особливих підстав. Це був, безперечно, важливий поворот у римській політиці, який сприяв романізації провінцій та зрівнянню їх прав з Римом та Італією. Ця політика викликала незадоволення сенаторів. В опозиційному до Клавдія джерелі, яке з'явилося незабаром після його смерті, з обуренням говорилось, що Клавдій хотів одягти в тоги греків, галлів, іспанців і британців.

Таким чином, низка заходів Клавдія сприяла централізації влади, зміцненню військової диктатури. Заходи щодо провінцій свідчили про спробу розширити соціальну базу. Це вело до загострення відносин з сенаторським станом, і з найрізноманітніших приводів ухвалювались смертні вироки тим, кого підозрювали в опозиційних настроях. Ця боротьба об'єктивно була засобом зміцнення імператорської влади: конфіскація майна засуджених збільшувала імператорський земельний фонд, який сприяв здійсненню тієї самої основної мети - зміцненню імператорської влади.

З посиленням влади римського монарха дедалі більшого значення в панівних рабовласницьких колах набував імператорський двір.

Низка скандальних пригод пов'язана з іменем впливової дружини Клавдія Мессаліни, яка дійшла до того, що за відсутності Клавдія вирішила урочисто відсвяткувати свій шлюб з одним молодим сенатором. Про це сповістили Клавдія, і за його розпорядженням Мессаліну, и спільників і близьких до неї людей було обвинувачено в спробі вчинити державний переворот і страчено.

Велику роль відігравали за Клавдія всесильні вільновідпущеники, особливо Нарцісс і Паллант. Вони не тільки завідували імператорськими канцеляріями, а й брали діяльну участь в усіх придворних справах.

Незабаром після смерті Мессаліни Клавдій одружився зі своєю племінницею Агріппіною Молодшою, дочкою Германіка. Римські закони такий шлюб забороняли, і потрібна була спеціальна постанова сенату про дозвіл на шлюб дядька і племінниці. Владолюбна Агріппіна усунула кількох небажаних їй осіб. У Клавдія був рідний син Брітанік, але Агріппіна домоглася, щоб він усиновив її сина Луція Доміція Агенобарба, який взяв ім'я Нерона Клавдія Цезаря. Прагнучи закріпити владу за своїм сином, а за собою зберегти вплив у державі, Агріппіна отруїла чоловіка і досягла, нарешті, того, чого бажала: преторіанські війська проголосили її юного сина імператором, і цю ухвалу без будь-яких утруднень санкціонував сенат.