Розділ «Росія в першій половині XVIII ст.»

На початку ХУШ ст. Росія розпочала Північну війну (1700- 1721) проти Швеції за здобуття земель у Прибалтиці, захоплених Швецією на початку XVII ст., за вихід до Балтійського моря.

Союзниками Росії були Данія, Саксонія, Польща. Данія незабаром зазнала поразки й уклала зі Швецією мир. 1700 р. Росія оголосила війну Швеції, однак російське військо, погано навчене й озброєне, було розбите поблизу Нарви.

Шведський король Карл XII, вважаючи Росію переможеною, спрямував головні сили у Польщу. Росія використала цей перепочинок для реорганізації та посилення свого війська. Поповнена десятками тисяч рекрутів і озброєна новими гарматами та рушницями, російська армія 1701р. розгорнула наступальні дії проти шведських військ у Прибалтиці: здобула фортеці Нотебург, Нієншанц (після цього у гирлі р. Нева 1703 р. було закладено Петербург)" потім Нарву, Дерпт.

Карл XII (1682-1718) - король Швеції з 1697р., полководець. Вів загарбницькі війни в Центральній і Східній Європі. Очолював шведську армію під час Північної війни 1700-1721 pp. Після Полтавської битви 1709р. повернувся до Швеції.

Тим часом Польща у війні зі шведами зазнала поразки. Польський король Август П відмовився від престолу і польський трон посів шведський ставленик Станіслав Лещинський.

Влітку 1708 р. шведська армія на чолі з Карлом XII рушила на Росію. Зустрівши опір російської армії, Карл XII повернув в Україну. 1708 р. шведські війська вдерлися у Північне Лівобережжя, але не змогли оволодіти містами Старо дубом, Новгородом-Сіверським та ін. Населення багатьох українських міст (Мглина, Пирятина, Веприка тощо) брало активну участь у боротьбі проти шведських військ. Шведську армію було вщент розгромлено у Полтавській битві 27 червня (8 липня) 1709 р., що стало докорінним переломом у ході війни.

Російські війська рушили у Прибалтику, де здобули міста Ригу, Ревель (тепер Таллінн), Виборг і Кексгольм.

1710 р. Туреччина, підбурювана Карлом XII, оголосила війну Росії. Після невдалого Прутського походу російський уряд уклав мир з Туреччиною - Прутський трактат, що дав змогу продовжити воєнні дії проти Швеції.

У Тангутському бою 1714 р. російський флот переміг шведський. Російські війська зайняли Аландські острови, навіть змогли підійти до Стокгольма.

Швеція змушена була укласти Ніштадтський мирний договір 1721 р. До Росії відійшли Естляндія (Естонія), Ліфляндія (частина Латвії), Інгерманландія, частина Карелії, а також низка островів на Балтійському морі.

У результаті переможного закінчення Північної війни Російська держава закріпилася на узбережжі Балтійського моря.

Для економіки Росії першої половини XVIII ст. характерне зростання мануфактурної промисловості, зумовлене військовими потребами країни. До середини XVIII ст. вже було понад 600 мануфактур - металургійних, текстильних та ін. Серед нових галузей промисловості виокремлювалося будівництво морських кораблів. З'явилися мануфактури, що виробляли полотно для парусів, канати, сукна. Проте на мануфактурах переважали кріпосницькі порядки, працю найманих робітників майже не використовували.

Розвиток промислового виробництва, здобуття Росією виходу до Балтійського моря сприяли зростанню обсягів її внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Були споруджені канали, що з'єднали Волгу з Невою. З різних кінців країни до Санкт-Петербурга купці звозили, а потім переправляли до інших держав льон, прядиво, шкури, полотно тощо. Значення Архангельська в зовнішній торгівлі Росії помітно зменшилося. Петро І прагнув захищати і сприяти вітчизняному товаровиробнику. Експорт російських товарів перевищував імпорт.

Економічне піднесення Росії за часів Петра І (1689-1725) відбувалося за умов посилення феодально-кріпосницького гноблення. 1707 р. у Росії спалахнула нова селянська війна під проводом Кіндрата Булавіна. її учасниками були кріпосні селяни, козаки, посадські люди. Повстання розпочалося на Дону, оскільки саме там з особливою жорстокістю розшукував і намагався повернути до своїх панів утікачів полковник Долгорукий. Булавін з повстанцями напав на нього і знищив увесь його загін. Налякані старшини донського козацтва розбили повсталих. Булавін встиг сховатися в Запорозькій Січі. 1708 р. повстання спалахнуло знову. Булавін з'явився на Дону, його було обрано отаманом. Повстанці перемогли урядові війська, захопили Царицин, здійснили похід на Азов, але оволодіти містом не змогли. Використавши їхню невдачу, заможні козаки організували змову і вбили Булавіна. Урядові каральні загони до кінця 1708 р. придушили повстання.

За Петра І відбулися суттєві реформи в управлінні державою. Зміцнилася влада на місцях: країну було поділено на вісім губерній: Московську, Інгерманландську (райони Прибалтики і Карелії з Санкт-Петербургом), Архангельську, Казанську, Київську, Смоленську, Азовську і Сибірську. Кожна губернія поділялася на провінції.

1711 р. було створено Сенат - найвищий законодавчий, розпорядчий і виконавчий орган при цареві на чолі з генерал-прокурором, якого Петро І називав "государевим оком". Боярську думу було ліквідовано.

Замість півсотні приказів створено колегії: закордонних справ, військову, Адміралтейств-колегію, Юстиц-колегію, Мануфактур-колегію, Комерц-колегію, Вотчинну, Духовну, або Синод, та ін.

1721 р. Петра І було проголошено російським імператором, що свідчило про подальше посилення самодержавної влади, а через рік запроваджено "Табель про ранги", що визначав систему чинів (усі чини поділялися на 14 класів) і порядок просування на військовій і цивільній службі.

У результаті реформ Петра І сформувалася Російська імперія. Створення регулярної армії та флоту, проведення активної зовнішньої політики зробили можливим утвердження Росії на берегах Балтійського моря. Завдяки зростанню мануфактурної промисловості та торгівлі було покладено край її економічній ізоляції, а створення централізованої системи управління на чолі з імператором означало остаточне оформлення в Росії абсолютизму.