Розділ «Російська імперія у другій половині XVIII ст.»

У 70-80-х pp. XVIII ст. Росія поступалася за рівнем розвитком передовим європейським державам, але у феодальній економіці країни вже формувалися нові виробничі відносини. Основною галуззю економіки залишалося сільське господарство, яке у цей період розширювалося насамперед за рахунок освоєння земель на півдні, у Середньому та Нижньому Поволжі, Сибіру, південній частині чорноземного центру, Слобідській та Південній Україні, Передкавказзі. Основою землеробства, як і раніше, було трипілля. Агротехнічний рівень був низьким і рутинним. Понад 90 % населення країни становили селяни, в основному - поміщицькі.

У XVIII ст. зростало дворянське землеволодіння: поміщикам було роздано 800 тис. так званих ревізьких душ, посилювалося кріпосне право і зростали повинності. Однак капіталістичні виробничі відносини поступово проникали і в сільське господарство: селян переводили на грошовий оброк, відхідництво, виникли мануфактури, що належали селянам.

Основним гальмом у розвитку сільського господарства було панування кріпосницьких відносин.

У промисловості мануфактури утворювалися шляхом розширення дрібного товарного виробництва та підпорядкування дрібних товаровиробників скупникам. Залежно від форми власності існували дворянські, купецькі та селянські мануфактури.

Наприкінці століття Росія вийшла на перше в Європі місце з виробництва та експорту продукції металургії. Важливою галуззю промисловості було кораблебудування. Суднобудівні верфі діяли у Санкт-Петербурзі, Архангельську, Воронежі, Казані. Центрами легкої промисловості були Москва, Петербург. Деякі галузі легкої промисловості сформувалися в районах з достатньою кількістю сировини: полотняні та парусні мануфактури були створені в Ярославлі, поблизу Калуги, Костроми, Воронежа, Казані, Путивля, а центром бавовноткацтва стала Владимирська губернія. Наприкінці століття у Росії було понад 2 тис. мануфактур.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому експорт переважав імпорт. Росія торгувала зерном, залізом, деревиною, хутром, а купувала цукор, шовк, фарби та ін.

У другій половині XVIII ст. у всіх сферах економічного життя Росії відбувалися не тільки кількісні, а і якісні зміни, пов'язані з розкладом кріпосницьких і формуванням капіталістичних виробничих відносин, розвитком товарно-грошових відносин і руйнуванням натурального господарства.

Попри досить динамічний розвиток економіки Росії її становище не було блискучим. Неефективна система господарювання, зростаюче марнотратство імператорського двору, казнокрадство чиновників, надмірні витрати на утримання армії, постійні заворушення селян і робітників та інші чинники спричинили фінансове банкрутство Росії. Державна казна була порожньою, а іноземні кредитори відмовляли у нових позичках. Це було однією з причин двірцевого перевороту 1762 р.

Імператор Петро ///(1728-1762) (герцог Шлезвіг-Голштайнський, онук Петра І та Карла XII) був своєрідною людиною і проводив суперечливу внутрішню та зовнішню політику. У 1742 р. імператриця Єлизавета Петрівна офіційно проголосила його спадкоємцем російського престолу і з 14 років Карл Ульріх (справжнє ім'я Петра III) жив у Росії під наглядом імператриці і свого вихователя - професора Російської академії наук Я. Штелліна. Проте вони не змогли виховати його в дусі поваги до Росії, її звичаїв та традицій. Петро III на все життя залишився прихильником свого кумира - прусського короля Фрідріха Великого та його системи державного управління.

Імператриця Єлизавета недолюблювала Петра III і намагалася не допустити його до управління державою. Не склалися у Петра III також стосунки з дружиною - Катериною Олексіївною. Зневага майбутнього імператора до всього російського навіть змусила Єлизавету розробити план передання російського престолу своєму онукові - Павлу. Однак після смерті імператриці у грудні 1761 р. російська корона автоматично перейшла до Петра III.

Короткий період правління Петра III позначився низкою важливих реформ у внутрішній політиці, які певною мірою можна вважати спробою модернізації Росії та докорінним переворотом у зовнішній політиці. Насамперед імператор видав укази, в яких простежувався певний вплив законодавчих актів, введених у Пруссії. У січні 1762 р. було видано указ про віротерпимість. Представники різних релігійних конфесій, насамперед розкольники, відтепер не переслідувалися урядом, їм дозволялося компактно поселятися в Сибіру і займатися сільським господарством.

У лютому 1762 р. було видано царські указ про ліквідацію Таємної канцелярії та маніфест про вольності дворянства. Відтепер дворяни звільнялися від обов'язкової військової та цивільної служби. Маніфест мав на меті залучити дворянство до господарської діяльності у їхніх маєтках. У березні імператор ініціював указ про секуляризацію церковних та монастирських маєтків.

Однак ці загалом прогресивні заходи імператора наштовхнулися на незадоволення вищих верств російського суспільства. Указ про віротерпимість та секуляризацію церковних землеволодінь вважали антиправославними. Маніфест про вольності дворянства боляче вдарив по інтересах аристократів, середнього та дрібного дворянства. Перші вбачали в державній службі джерело збагачення і прагнули лише власної недоторканності та заборони конфіскації їхнього майна. Для збіднілого дворянства служба в армії була єдиним джерелом для існування і можливістю зробити кар'єру. До того ж Петро III реорганізував армію за прусським зразком, запровадив муштру і сувору дисципліну, розпустив привілейовану частину гвардії, чим ще більше налаштував проти себе дворянство.

Однак найбільше російське суспільство було обурене пронімецькою зовнішньою політикою Петра III. Росія брала участь у Семилітній війні (1756-1763) і російська армія досягла значних успіхів у боротьбі з прусською армією Фрідріха Великого: у 1760 р. разом з австрійцями вона вступили в Берлін. Східна Пруссія була оголошена російським володінням, а її населення почало приймати присягу на вірність російській короні. Одразу після вступу на престол новий російський імператор наказав військам корпусу генерала Чернишова перейти на бік Фрідріха і повернути зброю проти колишніх союзників - австрійців. Невдовзі почалися переговори з королем про мир і російський імператор запропонував Фрідріху самому скласти умови цього договору. Він був підписаний 24 квітня 1762 р. Росія повертала Пруссії всі завойовані території та зобов'язувалася підписати оборонний союз. Петро III готувався до війни з Данією, щоб відторгнути від неї герцогство Шлезвіг і приєднати його до своєї батьківщини - герцогства Голштайн (Голштинії). До Померанії навіть було відправлено російський корпус генерала П. Румянцева. Зовнішньою політикою Росії фактично керував посол прусського короля барон Гольц.

28 червня 1762 р, гвардійські офіцери здійснили двірцевий переворот і звели на російський престол дружину Петра III - Катерину Олексіївну, яка правила під ім'ям Катерини II (1762- 1796).

Катерина II Олексіївна (Софія-Фредеріка-Августа)(1729- 1796)- російська імператриця, дружина імператора Петра III; після перевороту 1762р. правила самодержавно. За її царювання зміцнилася абсолютна монархія, сформувалися станові привілеї дворянства, посилилося пригноблення селянських мас (повстання Пугачова 1773-1775pp.), провадилась активна зовнішня політика, спрямована на убезпечення Росії від турецько-кримської агресії та загрози Швеції на Балтиці, нейтралізацію Австрії та Пруссії за рахунок вимушеної поступки у вирішені питання про Польщу, активну протидію Англії (надавалася відверта підтримка Американській революції та новій державі - США). У результаті російсько-турецьких воєн (1768-1774,1787-1791) та трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793,1795) Російська імперія захопила більшу частину українських земель (крім Галичини, Буковини та Закарпаття). Катерина II проводила політику, спрямовану на остаточну ліквідацію автономії України: у 1764 р, було скасовано гетьманство, у 1765р. розформовано козацькі полки на Слобожанщині, у 1775р. остаточно зруйновано Запорозьку Січ, у 1782р. у Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію і запроваджено поділ на 3 намісництва, у 1788р.розформовано козацькі полки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпосне право. У 1785р. "Жалуваною грамотою дворянству" Катерина II законодавчо оформила права і привілеї російського дворянства і прирівняла до нього українську козацьку старшину, закріпивши за нею земельні володіння. Спостерігався інтенсивний розвиток економіки (промисловості, торгівлі). У галузі культури та освіти правління Катерини II позначилося спробою створення системи освіти, розвитку літератури, мистецтва й архітектури, подальшою русифікацією неросійських окраїн імперії.

29 червня Петро III зрікся престолу і був висланий до м. Ропша, поблизу Петербурга. Через декілька днів колишнього імператора вбили. Нова імператриця прийшла до влади за допомогою дворянства, а тому вся її внутрішня та зовнішня політика була спрямована на задоволення його інтересів.

Друга половина XVIII ст. характеризувалась подальшим розвитком абсолютизму в Російській імперії. Внутрішня політика російського самодержавства цього періоду отримала назву політики освіченого абсолютизму.

Спираючись на дворянство, Катерина П дбала про зміцнення самодержавства та збереження непорушності феодально-кріпосницької системи. Вершиною дворянських привілеїв став маніфест "Про дарування вольності та свобод усьому російському дворянству". Дворянство звільнялось від обов'язкової державної служби, законодавчо закріплювалася недоторканність їхнього майна. Цей маніфест поширював дворянське звання на німецьких баронів Прибалтики, українську козацьку старшину та ін.