Розділ «Британська колоніальна імперія (1848-1867)»

У середині століття Англія досягла найбільших успіхів на шляху матеріального прогресу. Динамічний розвиток промисловості та сільського господарства дав змогу прихильникам теорії "вільної торгівлі" святкувати перемогу над своїми опонентами, які заявляли, що вільна торгівля зашкодить англійському сільському господарству. Якщо не враховувати окремих кризових років, що супроводжувалися низьким врожаєм, зниженням ділової активності та зростанням безробіття, то можна стверджувати, що в середині століття економіка Англії процвітала. Всі верстви населення отримали вигоду: одні - від значних прибутків, а інші - від підвищення заробітної плати.

Зростання національного доходу випереджало зростання населення. Якщо, за переписом 1801 р., в Англії та Уельсі налічувалося близько 9 млн жителів і 1,5 млн у Шотландії, то у 1851 р. - відповідно 18 млн і 3 млн. Водночас національний дохід збільшився втричі. Змінювалася структура економіки країни. Переважна більшість населення була зайнята у промисловості. Промисловий розвиток Великої Британії свідчив про високу залежність її традиційних галузей виробництва від зовнішньої торгівлі.

Провідною галуззю економіки залишалася текстильна промисловість, зосереджена в районах Ланкашир та Йоркшир. У 1851 р. у цій галузі налічувалося 1800 фабрик, на яких було завершено технічне переоснащення і активно використовувалася парова машинна техніка. Фабрики працювали на імпортній бавовні (її ввезення у країну збільшилося у сім разів), а за кордон експортували готові текстильні вироби (вивіз збільшився у шість разів). Бавовна ввозилася з Єгипту та Індії, а готові вироби вивозились до Африки, Австралії, Індії тощо. Розширювалося виробництво вовняних виробів, центри якого зосереджувались у Брадфорді та Лідсі. Вовна в Англію постачалася в основному з Австралії. Залежність від імпортної сировини сприяла зростанню тоннажу торговельного флоту.

Динамічно розвивалися й інші традиційні галузі англійської економіки - видобуток вугілля та чавуноливарна промисловість. За 50 років видобуток вугілля зріс у п'ять разів, а його експорт у 1850 р. становив більше 3 млн т. Вугільна промисловість зосереджувалась у вугільновидобувних районах, де переважали невеличкі міста з особливою, замкненою атмосферою життя шахтарів, У середині століття Англія виплавляла понад 2 млн т чавуну, що становило половину його світового виробництва. Прискорений розвиток чавуноливарної промисловості зумовлювався швидкими темпами залізничного будівництва. Виробництво заліза зосереджувалося у великих містах із високою концентрацією робітників. Наприклад, на півдні Уельсу працювали величезні підприємства з 6 тис. робітників, що виробляли по 20 тис. т чавуну щорічно.

У 1830 р. була побудована перша залізниця, яка поєднала центр текстильного виробництва Манчестер із портом Ліверпуль. Залізничне будівництво сприяло індустріалізації, оскільки знижувало транспортні витрати, давало можливість перевозити сировину, розширювало внутрішній ринок, стимулювало розвиток промислових районів. У 40-х роках в Англії почався справжній "залізничний бум", а в 1851 р. залізнична мережа країни досягла майже 7 тис. миль (1 миля - 1,6 км).

Свої економічні досягнення, перетворення на "майстерню світу" Англія продемонструвала на Всесвітній промисловій виставці в Лондоні у 1851 р. Вона відбувалася у величезному приміщенні зі скла та заліза, яке журналісти назвали "Кришталевий палац", де люди з усіх куточків світу могли ознайомитися з найрізноманітнішими механізмами- "знаряддями англійського завоювання... трофеями її безкровної війни", як писали англійська газети того часу. Експонати на виставку надійшли з багатьох країн та частин світу. Виставка засвідчила не тільки економічні успіхи Англії, а й стала тріумфом королеви Вікторії та її принципів внутрішньої політики.

Після бурхливих 30-40-х років в Англії запанував спокій, який ґрунтувався на утвердженні в англійському суспільстві традиційних цінностей, стрижнем яких були повага до сімейних традицій та досягнення гармонії між індустріальною північчю країни та патріархальними сільськими районами, між традиційним ідеалом англійського "джентльмена" і новим типом енергійної, ділової людини капіталістичної епохи - "буржуа", яка своєю активністю, спритністю, жадобою до наживи завоювала авторитет і повагу в суспільстві. Було переконання, що неможливо подолати класові суперечності, але необхідно створити умови для того, щоб індивідуальність незалежно від статусу в суспільстві та належності до класу могла рухатися вперед і досягати успіху. Запорукою цього мали стати дисципліна та повага до закону.

Такий стан суспільства досягався економічним процвітанням та утвердженням цінностей вікторіанської епохи - своєрідних моральних принципів (обов'язок, воля, старанність, працьовитість, ощадливість, респектабельні манери та поведінка). Ці достоїнства не лише поширювалися на буржуазію, а й стали привабливими для інших верств суспільства. Вони пропагувалися літературою як невід'ємний атрибут англійського життя: Водночас сучасники критикували моральні принципи англійського суспільства. Так, великий розголос мав твір англійського філософа і публіциста Дж. Мілля "Про свободу", в якому піддавалися сумніву класичні ліберальні інститути та ідеї. У бідних районах Лондона та інших міст високим був рівень злочинності, а верстви суспільства, які вели напівжебрацький спосіб життя, з презирством ставилися до вікторіанських цінностей.

Поведінка людей, звичайно, обумовлювалася і релігією. Однак в англійському суспільстві середини XIX ст. велися дискусії з релігійних питань, що було спричинено розвитком природничих наук, у тому числі опублікованою в 1859 р. книгою Ч. Дарвіна "Походження видів". Водночас релігійні суперечки, які піддавали сумніву окремі догматичні положення церкви, не торкалися моральних основ поведінки.

Поряд із традиційною англіканською церквою існували численні релігійні конфесії - релігійні дисиденти. Вони стали значною силою в суспільстві, інтереси яких необхідно було враховувати.

Дисиденти (від лат.- не погоджуюся) - 1) особи" які відступали від вчення панівної церкви (інакодумці). У середні віки цей термін вживали стосовно усіх "відступників" від католицизму, яких католицька церква розглядала як єретиків і переслідувала. Так, в Англії в результаті встановлення англіканської церкви до дисидентів потрапили як католики, так і протестанти. У Франції, де панівною залишилася католицька церква, дисидентами називали гугенотів. У Німеччині після прийняття Аугсбурзького миру (1655) до дисидентів належали особи, що не дотримувалися віри князя, підданими якого вони були; 2) назва учасників руху проти тоталітарного режиму у колишніх соціалістичних країнах наприкінці 1950-х - усередині 1980-хрр. Дисиденти виступали за дотримання прав і свобод людини, проти переслідування інакодумства, проти введення радянських військ до Чехословаччини (1968) й Афганістану (1979). Дисиденти переслідувалися владою, багато з них були засуджені за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві, державній зраді, виселені або мусили емігрувати (В.І. Буковський, ПТ.Григоренко, АД. Сахаров та ін.).

Римо-католицька конфесія мала значний вплив в ірландських регіонах, у середовищі університетських студентів та професорів. У середині століття у зв'язку зі спробами Папи Римського Пія IX створити на території Англії римо-католицькі єпархії розпочався потужний антипапський рух, підтриманий урядом. Впливовою релігійною групою були євангелісти, однак вони викликали підозру своїми релігійними ритуалами, зверненням до інших авторитетів, ніж Біблія. В Шотландії відроджувалося пресвітеріанство. Вже в 40-х роках тут було збудовано сотні храмів і залучено до церкви понад мільйон осіб.

Багато релігійних конфесій створювали товариства, проводили активну місіонерську діяльність за кордоном. У 1865 р. протестантський проповідник У. Бутс створив у жебрацьких районах Лондона християнську місію, яка незабаром перетворилась на численну Армію порятунку. В Канаді, Австралії та Південній Африці Армія порятунку купила землі, де влаштовувала колонії - релігійні трудові общини, куди могли переїхати з Англії люди, що потребували допомоги.

Армія порятунку - міжнародна релігійно філантропічна організація, яка поєднує у своїй діяльності проповідь Євангелія з практичною діяльністю, спрямованою на поліпшення матеріального становища бідних. Виникла у 1878р. із християнської місії У. Бутса, що діяла у бідних кварталах Лондона з 1865 р. Побудована за армійським зразком: її керівник має звання генерала, є офіцери та солдати, дотримується сувора армійська дисципліна. Для підготовки офіцерів є спеціальні школи, в яких вивчають Біблію, психологію, музику, економіку тощо. Солдати Армії порятунку складають присягу на вірність Богу, служіння людям та Богу, відмову від шкідливих звичок (вживання алкоголю, паління, наркотиків). Практична діяльність: створення громадських їдалень, притулків, лікарень, шкіл, релігійно-трудових колоній у багатьох країнах світу. Штаб-квартира Армії порятунку розташована у Лондоні й налічує 14 тис. корпусів (приходів )у96 країнах світу.

Утвердження в англійському суспільстві вікторіанських цінностей та релігійної толерантності супроводжувалося подальшим розвитком лібералізму, для якого головним стало проведення реформ у межах панівного ладу.

Лібералізм (від лат. liberalis - вільний) - суспільно-політична течія, яка захищає права і свободи людини і ґрунтується на тому, що втручання держави в особисті справи громадян має бути мінімальним. Витоки лібералізму - в концепціях Вольтера, Дж. Локка, А.Сміта, Ш. Монтеск'є, фізіократів, спрямованих проти абсолютизму і феодальної регламентації. Ідеї лібералізму вперше набули втілення в Конституції США (1787) і Декларації прав людини і громадянина (1789) у Франції. Сам термін набув широкого вжитку в першій половині XIX ст., коли в Англії, Франції та деяких інших європейських державах виникли політичні партії "лібералів". Упродовж XIX - на початку XX ст. сформувалися основні положення лібералізму: громадянське суспільство, правова держава, вільна ринкова економіка. Лібералізм завжди відстоював шлях мирного реформаторства за допомогою легальних законних засобів, виступав проти революційних перетворень суспільства.

Протягом багатьох років внутрішню та зовнішню політику Англії визначав прем'єр-міністр Г. Пальмерстон. Англійський лібералізм для нього уособлювався в конституційній монархії з окремими соціальними поступками, військово-морській та економічній могутності Англії на основі принципів "вільної торгівлі". У 60-х роках Пальмерстон збайдужів до реформ у внутрішній політиці, а у зовнішній продовжував дотримуватися традиційного принципу "поділяй та володарюй", однак не зміг правильно оцінити міжнародну ситуацію (у Громадянській війні в США Англія підтримала Південь, у Європі англійські дипломати не приділили достатньої уваги посиленню Пруссії), тому вплив Англії на міжнародній арені послабився.

У 60-х роках стало очевидно, що політика правлячої Консервативної партії потребує змін. Англійський лібералізм віднині ідентифікував себе не лише з матеріальним прогресом на основі "вільної торгівлі", а й із соціальними перетвореннями та парламентською реформою. Лідером нового курсу став У. Глодстон - видатна фігура англійського лібералізму, державний казначей в уряді Пальмерстона. Він запропонував зняти заборону з діяльності робітничих організацій, дозволити діяльність тред-юніонів і страйки. Однак його головною пропозицією став закон про зменшення майнового цензу при виборах до палати громад.

Зусиллями консерваторів білль Гладстона було відхилено у парламенті, уряд лібералів пішов у відставку, а ініціативу в реформаторській діяльності перехопив лідер Консервативної партії- міністр фінансів Б. Дізроелі. Початі лібералами реформи консервативний уряд не зміг зупинити. У1867 р. було проведено парламентську реформу, за якою знизили ценз осілості виборців до одного року, зменшили майновий ценз і так збільшили кількість виборців на понад 900 тис. осіб, створили 46 нових виборчих округів, переважно у промислових районах, тощо.