Розділ «Історія стародавнього світу»

Користуючись підтримкою колег Юлій Цезар організував похід у Галлію (територія сучасної Франції). У ході тривалої Галльської війни (58-50 рр. до н. е.) він приєднав до Риму величезну територію. Цезар вийшов до протоки Ла-Манш і навіть переправився на Британські острови. Завойовані землі увійшли до складу римської держави як провінція Галлія.

Поки Красс воював з парфянами в месопотамських пустелях, а Цезар придушував повстання в Галлії, Помпей залишався в Римі і все більше впливав на державні справи. Після смерті в 53 р. до н. е. Красса Помпей фактично став єдиним правителем держави. Політична анархія в Римі підказувала сенатській олігархії необхідність сильної влади. Помпей здавався сенату кращим союзником, ніж Цезар. У 52 р. до н. е. Помпей був обраний консулом.

У 50 р. до н. е. Помпей. наляканий успіхами Цезаря у Галлії, почав схиляти сенат до прийняття рішення про відкликання Цезаря з завойованих земель. 1 січня 49 р. до н. е. сенат ухвалив відповідний наказ. Народні трибуни наклали на це рішення "вето" і втекли до Цезаря. У розпорядженні Гая Юлія було лише два легіони (близько 10 тис. воїнів). Перебуваючи біля кордонів Італії, він розумів, що, перейшовши річку Рубікон, розпочне громадянську війну. Зваживши всі "за" і "проти", зі словами "Жереб кинуто!" він переправився на той бік річки.

Помпей відступив до Греції. У Греції, поблизу міста Фарсал у 48 р. до н. е. відбулася битва двох видатних римських полководців. Помпей зазнав поразки і був змушений втекти в Єгипет, де й був убитий.

Цезар з-під Фарсал а переїхав до Малої Азії, а потім із 25 кораблями поплив до Александрії. Тоді в єгипетській королівській родині почалася війна за владу. Молодий Птолемей XIV зчепився зі старшою двадцятирічною сестрою Клеопатрою. Цезар став на її бік, але єгипетський народ збунтувався. Врятувала Цезаря допомога з Азії. На той час Цезар вже мав близькі стосунки з Клеопатрою. Разом з Клеопатрою він подорожував Єгиптом, а у 46 р. до н. е. вона відвідала Цезаря в Римі. Син Клеопатри і Цезаря дістав ім'я Цезаріон.

У серпні 47 р. до н. е. відбулася вирішальна битва між Цезарем і понтійським царем Фарнаком. Цезаря було проголошено диктатором на 10 років, але щороку він обирався консулом. Тоді "диктатором" називали людину, яка організовує боротьбу проти зовнішнього ворога.

Головною метою політики Цезаря було відновлення стабільного життя держави. Він видав низку законів про влаштування міст у провінціях, про безкоштовне роздавання хліба, а також закон проти розкоші, за яким було заборонено користуватися ножами, носити пурпуровий одяг і перли.

Цезар користувався фактично необмеженою владою. Його розпорядження вважали за законні акти, а новообрані урядовці складали присягу, що шануватимуть його волю. Цезар вніс проект реформи законодавства, що спиралося на право Дванадцяти таблиць та едикти преторів, і також реформував управління провінцій, намісниками яких призначав своїх людей.

Змінив Цезар і сенат. Він пам'ятав про всі зневаги, які зазнав від сенаторів, тому задумав їх підкорити. Число членів сенату Цезар збільшив до 900 і ввів до нього багатьох своїх старшин, навіть нижчого ступеня, а також чужинців із Галлії та Іспанії. В сенаті він займав перше місце і мав перше слово, тому відразу задавав тон нарадам. Сенат втратив будь-яку державну ініціативу і тільки брав до відома те, що постановив всемогутній диктатор. Втратили своє значення й народні збори. Цезар як диктатор мав право скасувати кожну їхню ухвалу, яка йому не подобалася. На народних зборах теж ніхто не відважувався відкрито виступити проти Цезаря.

Намагався Цезар змінити і соціальний устрій Риму. Не боячись непопулярності, він зменшив дотації зубожілому населенню Рима з 300 тисяч до 150 тисяч людей. Так правитель намагався стримати наплив плебсу до столиці.

Також Цезар розпочав широку колонізацію Італії. Він викупив багато земель і розселив на них ветеранів своїх армій та безземельних селян. Нові поселенці розміщувалися в старих оселях по всій країні, для швидшої асиміляції з місцевим селянством. Щоб підтримати сільське населення Італії, Цезар видав розпорядження, згідно з яким у приватних маєтках принаймні половина робітників мала бути з вільних селян. Селянам, які мали великі родини, він визначив окремі нагороди. Цезар взяв також під свою опіку населення італійських міст і видав нові муніципальні закони, що врегулювали міський устрій.

Нові колонії Цезар створював і у провінціях у Галлії, Іспанії, Африці й місцями у Греції та на сході. За його правління в провінції було переселено близько 100 тисяч людей. Ця колонізація мала подвійну мету: поліпшити економічне становище селянства, яке в перенаселеній Італії не могло знайти засобів до існування, і посилити романізацію провінцій. Цю політику Цезаря наслідували пізніше всі римські цісарі. Мешканцям провінцій він щедро надавав римське громадянство, щоб у такий спосіб тісніше пов'язати їх з Римською державою.

Щоб звеличити своє володарювання, а також дати роботу безробітним масам, Цезар розпочав велике будівництво в Римі. Він побудував новий форум (ринок), що дістав його ім'я. А серед площі поставив святиню Венери - матері юліанського роду, збоку - величний судовий будинок, так звану базиліку.

Для сенату було зведено новий будинок для засідань, так звану курію, бо стара ратуша згоріла. Також почалося будівництво нового приміщення для народних зборів на Марсовому полі, але Цезар не встиг його закінчити. Цезар мав задум побудувати також великий театр і публічну бібліотеку, в якій хотів розмістити Александрійську бібліотеку Птолемея. Цезар хотів заснувати новий порт у гирлі Тібру, проектував нові дороги в Італії та провінціях. У широких планах Цезаря були і розбудова провінцій, і заснування нових міст, навіть створення другої столиці держави на сході. Кордони римських володінь він хотів пересунути за Дунай.

У 45 р. до н. е. за наказом Юлія Цезаря було проведено календарну реформу. Календар у Римі вели спеціальні жерці. За багато років вони так заплутали лік днів, що й самі не могли в ньому розібратися. Тому про римських полководців говорили, що вони завжди перемагали, але ніколи не знали, в який день це трапилось. Цезар запросив до Риму вченого-астронома з Єгипту, щоб той виправив календар. Нормальний рік мав 365 днів, а раз на чотири роки мав бути рік із 366 днями. Цей календар від імені Юлія Цезаря отримав назву юліанського.

Незадоволені республіканці підготували заколот. Цезаря вбили 15 березня 44 р. до н. е. на засіданні сенату. Вбивство Цезаря відновило громадянські війни у Стародавньому Римі, спричинило занепад Римської республіки і зародження Римської імперії, яку очолив усиновлений Цезарем Октавіан Август.

Принципат Октавіана

Із заповіту вбитого 15 березня 44 до н.е. Юлія Цезаря стало відомо, що Октавій оголошується названим сином і спадкоємцем трьох чвертей майна. Заповіт Цезаря був розрахований на природний хід подій, тому загибель імператора від ножів змовників відкрила перед Римом перспективу не тільки державного заколоту, а й громадянської війни. Октавій постав перед вибором: прийняти спадщину убитого диктатора і вступити в боротьбу за владу або відмовитися від неї і назавжди залишити політику.

Гай Юлій Цезар Октавіан Август (23 вересня 63 р. до н. е. - 19 серпня 14 р.н. е.) - перший римський імператор (з 27 р. дон. е.), засновник юліанськоклавдіанської династії. Перемогою в 31 р. до н. е. біля Акції над римським полководцем Марком Антоніем і єгипетською царицею Клеопатрою завершив громадянські війни (43-31 pp. до н. е.), що почалися після смерті Цезаря. Зосередив у своїх руках диктаторську владу, але зберіг традиційні республіканські установи, започаткувавши нову форму суспільного устрою "принципат". Пізніше термін "Август" (лат. - звеличений богами) набув значення титулу імператора. Час правління Августа вважається золотим віком римської літератури і мистецтва (Вергілій, Горацій, Овідій, Tiм Лівій та ін.).

Повернувшись до Італії Октавій вирішив домагатися одержання небезпечної спадщини, незважаючи на те, що позиції вісімнадцятирічного юнака були дуже слабкі. У той час у Римі боролися дві партії: республіканська, що скинула Цезаря, і партія Марка Антонія і Марка Емілія Лепіда, що під приводом помсти за смерть Цезаря прагнула лише захопити владу у власні руки. Боротьба скінчилася перемогою цієї партії, провідник якої, консул Марк Антоній, користувався майже необмеженою владою. Республіканська партія поставилася до Октавія з природною підозрою, а Марк Антоній, захопивши гроші й архів Цезаря, відповів йому відмовою. Почалася громадянська війна, яка закінчилася врешті-решт перемогою Октавіана.