Розділ «Радянський союз після другої світової війни»

СРСР у повоєнні роки

Після закінчення війни проти гітлерівської Німеччини радянський народ одержав можливість розпочати мирну творчу працю. Перемога викликала в нього природну гордість за себе, за державу, сподівання на швидку відбудову народного господарства, житла, на краще майбутнє. Хоча не для всіх у Союзі війна закінчилася в травні 1945 р. Радянські люди взяли участь у серпні - вересні у війні проти Японії. У Західній Україні ще роками триватиме збройна боротьба воїнів Української повстанської армії проти радянського режиму, а в Прибалтиці проти нього боротимуться "лісні брати". Відбудова народного господарства відбувалася в складних умовах. За час війни країна втратила 27 млн осіб, 30 % національного багатства.

Перехід до мирного будівництва ознаменувався переведенням відразу після закінчення війни частини оборонних підприємств на випуск товарів для населення, а пізніше прийняттям закону про демобілізацію значної частини армії. В березні 1946 р. був прийнятий план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр., який передбачав відбудову народного господарства, досягнення, а потім і перевершення довоєнного рівня в промисловості на 48 % і сільському господарстві на 23 %. І хоча в 1945 р, ЦК ВКП(б) планував відбудувати і будувати нові житла, школи, лікарні, фабрики, електростанції, шахти і заводи (саме в такій послідовності), в дійсності все було навпаки. Біда полягала не в тому, що соціальна сфера і в повоєнних планах поступалася першим місцем виробничій сфері, а в тому, що з самого початку була приречена на фінансування за залишковим принципом.

У зв'язку з "холодною війною", мілітаристськими настроями Сталіна і його оточення Рада Міністрів завантажила народне господарство багатомільярдним замовленням на розробку атомної зброї. Внаслідок цього довелося переглянути вже затверджені соціальні програми. Все менше і менше коштів спрямовувалося на будівництво житла і виробництво товарів народного попиту. Водночас радянське керівництво змогло зосередити величезні кошти на відродженні залізничного транспорту, паливно-енергетичного комплексу, металургії та машинобудування. Нові гіганти індустрії виникали на Уралі, в Сибіру, в республіках Закавказзя і Середньої Азії. Офіційно повідомлялося, що роботи для відбудови промисловості в основному були завершені в 1948 р., а на окремих підприємствах продовжувалися ще і на початку 50-х років.

Звідки радянський уряд брав кошти на відбудову промисловості і створення ядерного комплексу в країні, результатом якого стало випробування в 1949 р. атомної зброї?

Візьмемо ситуацію в сільському господарстві. Звичайно, за час війни сільське господарство зазнало великих втрат, особливо в Україні, Білорусії, Молдавії, деяких областях Росії. На третину зменшилась кількість працездатного населення, сільське господарство втратило значну частину техніки, зменшилися посівні площі. До цього додалася сильна посуха 1946 р. Багато селян, особливо тих, хто пройшов війну через Європу, сподівалися на розпуск колгоспів. Особливе незадоволення у селян викликала чергова державна позика оборони. Якщо у робітників кошти на позику автоматично відраховувалися від платні" то селянин повинен був продавати на ринку скупі припаси, щоб виплатити позику. Нерідко під позику забиралися у селян цінні речі. Не менше гнітили селян і непомірний грошовий податок, здача державі сільськогосподарської продукції тощо.

Насильницькими методами, які супроводжувалися репресіями і депортаціями, створювалися нові колгоспи в західних областях Білорусії та України, Правобережній Молдавії, республіках Прибалтики.

Депортація (від лат. йероНаШ - вигнання) - примусове виселення судом або в адміністративному порядку особи, визнаної соціально небезпечною, з місця її постійного проживання і поселення його у новому місці з обмеженням свободи пересування.

Уся виробнича діяльність колгоспів і радгоспів перебувала під жорстким контролем партійних і державних органів. Це далеко не повний перелік того, що свідчило про стан на селі. Таке становище селян плюс сильна посуха призвели до голоду і значних жертв. Проте саме завдяки такій системі фронтального здирання ресурсів із сільського господарства, доповненої жорсткою економією у витратах на соціальні потреби, радянська командно-адміністративна система змогла зосередити значні кошти на відбудову і розвиток промисловості, на оборону. При цьому відбудова і розвиток проходили на старій, довоєнній технічній та технологічній основі, що запрограмувало подальше відставання СРСР в освоєнні результатів науково-технічного прогресу від США і Західної Європи, а також Японії. Звичайно, це позначилося на ефективності народного господарства СРСР.

Зауважимо, що деякі соціальні заходи, зокрема скасування карткової системи 1947 р., обмін старих грошей на нові, кількаразове зниження цін, суттєво не впливали на підвищення добробуту населення. На практиці грошова реформа вела до вилучення наявних у громадян грошей. Скасування карткової системи саме й супроводжувалася грошовою реформою, в процесі якої 10 старих карбованців обмінювалися на 1 новий. А нові ціни в державній та кооперативній роздрібній торгівлі були встановлені на рівні, близькому до попередніх комерційних. Усе це сприяло зменшенню споживчого натиску на ринок товарів і послуг, а в подальшому - і зниженню цін. Перше з них відбулося у квітні наступного року. Задовольнити попит голодних людей на продовольство вдалося більш-менш у Москві та Ленінграді.

Труднощі в економічній сфері, ідеологізація суспільно-політичного життя, посилення міжнародної напруженості - такі були основні результати розвитку радянського суспільства в повоєнні роки.

Кінець сталінщини (1945-1953)

Радянський народ, який витримав неймовірний тягар воєнного часу, зазнав труднощів економічного розвитку, природно сподівався на позитивні зміни в суспільстві, пом'якшення політичного режиму. Як і в попередні роки, у більшості людей ці сподівання були пов'язані з ім'ям Сталіна. Хоча війна піддала суворому випробуванню тоталітарне мислення, перебуваючи між її страшними жорнами, люди стали відкривати для себе те, що можуть самостійно керувати собою, в них похитнулася сила ідеологічних містифікацій влади. Проте, як показали повоєнні роки, увага керівників держави і партії була спрямована не стільки на демократизацію суспільства і пошуки ефективних шляхів піднесення економіки, скільки на пошуки конкретних "винуватців" її незадовільного розвитку.

Авторитет Сталіна підтримувався всією системою командно-адміністративного ідеологічного апарату. 8а його дорученням розробляли проект нової Конституції та програми КПРС, які передбачали деяку демократизацію партії та держави. Проте сподіванням людей не судилося здійснитися. Більше того, зважаючи, що значна частина радянських громадян вбачала в США й Англії не лише вартий наслідування приклад" а й пов'язувала з ними надії на підтримку змін у радянській системі в бік демократизації, Сталіну необхідно було терміново створити з вчорашніх союзників постать нового ворога. А з тих людей, які дивляться в їхній бік, - "ворогів народу". Звичайно, без конфронтації зробити це було неможливо.

Цілеспрямована кампанія розпочинається в перші післявоєнні дні. На одній з нарад Сталіна маршал С.М. Будьонний визнав за помилку те, що Червона армія зупинилася на Ельбі і не рухалася далі на Захід. Мілітаристські настрої панували не лише серед військових. Саме на ці настрої і розраховував Сталін. Придушувалася опозиція в країнах Східної Європи, під егідою радянських військ у Північному Ірані були створені дві автономії, висунуті територіальні претензії Туреччині, Компартія Китаю посилила боротьбу проти гомінданівського уряду.

Все це примусило У. Черчілля 5 березня 1946 р. в м. Фултоні заявити, що Заходу необхідні зусилля, щоб зупинити поширення радянських сил і доктрин. Звичайно, Захід мав свої інтереси та цілі у плані поділу післявоєнного геополітичного простору. Сталін назвав Черчілля "підбурювачем війни". Поступово набирає темпів "холодна війна", в початку якої однаково винні дві сторони.

"Холодна війна" не лише ускладнила виконання планів відбудови народного господарства. На її тлі простіше було робити внутрішню політику більш жорсткою. Це стосувалося широких мас людей, творчої і технічної інтелігенції, окремих народів, партійних і державних діячів, навіть безпосереднього оточення Сталіна.

Адміністративно-карні заходи застосовувалися до людей, які пройшли полон і німецькі табори, були інтерновані до Німеччини та її союзників, перебували на окупованій території. їх налічувалися мільйони. Практично всі вони пройшли через сито адміністративно-карних органів. їх чекали смертна кара, тюрми, табори, великі будівлі комунізму, переселення до Сибіру, адміністративний нагляд тощо.

Зі своїх історичних земель були виселені кримські татари, інгуші, чеченці, карачаївці, німці та інші народи. В Західній Україні з так званих баз Української повстанської армії до Сибіру в 1946-1949 pp. було депортовано близько 500 тис. осіб. Із маленької Литви під час колективізації в травні - липні 1948 р. було виселено приблизно 70 тис. осіб.