Розділ «Мексиканська революція 1910-1917 рр.»

Наприкінці XIX - на початку XX ст. Мексика була слабо-розвиненою аграрною країною, у торгово-економічному і фінансовому плані залежною від США та Англії. Диктатура генерала Порфіріо Діаса (1876-1911) користувалася підтримкою іноземного капіталу, який одночасно захопив у свої руки природні багатства Мексики і підпорядкував під власний контроль її промисловість і торгівлю.

Під приводом того, що для прогресу Мексики необхідно освоєння всіх земель, 70 % їх опинилося в руках 2 % латифундистів та іноземців. У індіанців було забрано 60 млн га землі.

Розвиток капіталізму швидкими темпами формував буржуазію і пролетаріат. Наявність значних мас безземельних селян сприяла дешевизні робочої сили.

Економічна криза 1907 р. у США значно скоротила зовнішньоторговельний оборот з Мексикою. 1909 р. внаслідок неврожаю розпочався голод. Посилилися селянські виступи, виникли комітети захисту селян і війська самооборони.

Одним із визнаних керівників повсталих селян півдня став Еміліано Соната - син бідного селянина. На півночі країни збройну боротьбу селян очолив Франсіско Вілья.

Одночасно зростав страйковий робітничий рух. Невдоволення диктатурою наростало і з боку буржуазії, яка вимагала обмеження прав латифундистів в інтересах вільного розвитку капіталізму.

1910 р. розпочалися збройні виступи, що поклали початок буржуазно-демократичної революції. Значну роль у ній відіграв і лідер ліберальної буржуазії- поміщик і капіталіст Франсіско Мадеро. Коли у 1911 р. його прихильники штурмом взяли прикордонне зі США місто Хуарес, Мадеро повернувся з еміграції та із загоном вступив на територію Мексики. У Мехіко відбулася грандіозна демонстрація, учасники якої поставили вимогу відставки Діаса, який через два дні утік з Мексики і Мадеро став президентом.

Проте новий уряд став на шлях компромісу з верхівкою церкви і поміщиків, розпочав боротьбу із селянськими збройними загонами, пообіцявши землю селянам за викуп.

Сапата висунув програму наділення селян землею за рахунок поміщиків, а його армія не лише не виконувала наказ Мадеро про розпуск революційних загонів, а й вступила в бій з урядовими військами. Друга селянська армія продовжувала діяти на півночі країни на чолі з Вільєю.

Північного сусіда Мексики - США, які розпочали експлуатацію мексиканської нафти, не влаштовували і політика Мадеро, і революційні дії селян. До влади в країні в 1913 р. США привели нового диктатора - генерала Уерту, який фактично продовжив політику Діаса.

До боротьби проти нової диктатури долучилися селяни, робітники, інтелігенція, національна буржуазія і навіть частина поміщиків, лідером яких став губернатор одного зі штатів Карранса. Втручання США у справи Мексики посилило громадянську війну. Розрізнені сили мексиканської революції об'єдналися і звалили контрреволюційну диктатуру, проте єднання не було постійним: Сапата і Вілья не розуміли серйозності небезпеки втручання США у внутрішні справи Мексики і дали згоду на їх посередницьку місію. Карранса засудив втручання США, завдяки чому значно зріс його авторитет. Його уряд виражав інтереси національної буржуазії Мексики, видав декрети про повернення земель селянам, заборону боргового рабства, поліпшив становище робітників.

Карранса зміг здобути вплив на робітничі організації, сформувати спеціальні робітничі загони для боротьби з ворогами "революційного" уряду і з селянами. Проте робітництво незабаром зрозуміло помилковість своїх дій. Наростання робітничого страйкового руху в умовах селянської війни ускладнювало становище уряду антифеодальними й антикапіталістичними виступами. Атмосферу напруженості можна було розрядити подальшими виступами народних мас.

1916 р. відбулися вибори до Установчих зборів, що прийняли Конституцію, яка декларувала право нації на багатства її надр, на землю, ліси і води, обмежувала іноземців у правах придбання земельної власності. Проголошувалося право держави на експропріацію великої земельної власності і наділення селян землею, засуджувалися феодальні й рабські форми експлуатації. Проте фактично статті Конституції, які стосувалися аграрного питання, трудового законодавства й обмеження іноземного капіталу, або не виконувалися, або виконувалися під тиском народних мас.

Прийняттям Конституції 1917р. завершився революційний період у країні. Антифеодальна, антиімперіалістична революція передала владу з рук поміщиків у руки буржуазії та відкрила значні можливості для прогресивного розвитку Мексики, запобіг' ла процесу перетворення країни в напівколонію США і покінчила з феодальними і расовими пережитками та диктаторським свавіллям.