Розділ «Історія стародавнього світу»

Скликалися за Августа і народні збори, проте вони втратили політичне значення.

Поряд зі старими установами з часів Августа розвивався бюрократичний апарат, який набував дедалі більшого впливу. Під час створення цього апарату Август використав насамперед особисті зв'язки. Імператорські чиновники, залежні спочатку особисто від принцепса, поступово набули загальнодержавного значення. На найвищі посади призначались особи, які належали до вищих станів. Із сенаторів обирався префект міста, основна функція якого полягала в охороні порядку в Римі. За Августа вона заміщувалась нерегулярно. За його наступників префект міста набув великого значення.

Важливими в імператорській бюрократії були вершницькі посади. Вінцем кар'єри вершників була посада командувача преторіанської гвардії - префекта Преторію. Преторіанські когорти охороняли особу Августа і пильнували порядок у Римі й Італії, де вони були розквартировані. З-поміж вершників призначався префект Єгипту; він управляв цією провінцією як власністю імператора.

Великого значення набули прокуратори, яким доручалося збирання податків, управління невеликими провінціями, вони виконували різноманітні господарські функції. Прокуратори призначалися з вершників, а також вільновідпущеників. З імператорських вільновідпущеників і рабів комплектувались нижчі чини імператорської бюрократії, яка набула згодом виняткового значення в державі.

Таким був політичний лад Риму за Августа. Ще в давнину він дістав назву принципату, тому що республіканські установи зберігалися, але влада належала принцепсу - першому сенаторові та першій людині в державі. Отже, принципат був особливим видом монархи в Римі, він поєднував монархічну і республіканську форми правління.

У 18 р. до н. е. Август вжив низку заходів для зміцнення суспільної моральності. Мета їх полягала у зміцненні сім'ї і збільшенні кількості римських громадян. Для осіб сенаторського і вершницького станів встановлювалося обов'язкове одруження, спеціальними законами проти розпусти було запроваджено суворі покарання за порушення подружньої вірності.

Таким чином, законодавство Августа мало зміцнити підвалини римського рабовласницького суспільства, розхитані під час громадянських воєн.

Установлені за Августа політичні порядки завершили кризу, якої протягом десятиліть зазнавала римська держава. Вони означали перемогу військової диктатури і бюрократизму, що посилювався. Зміцнення імператорської влади, створення постійної армії та бюрократичного апарату - неминучий наслідок перетворення Риму з міста-держави в імперію, яка охоплювала майже всі країни Середземномор'я.

Час Августа характеризувався економічним піднесенням І талії, яка поступово відновлюється після страшних спустошень, завданих громадянськими війнами. Для провінцій він знаменував поворотний шлях у розвитку господарського і культурного життя. На заході великих успіхів досягла романізація, а в східних областях остаточно утвердилося римське панування, в якому були зацікавлені вищі верстви місцевого населення. Новий політичний режим сприяв консолідації та розвиткові багатьох областей. У цьому полягали, безперечно, прогресивні його сторони, що позначилися як в економіці, так і в культурі епохи Августа.

Історію зовнішньої політики Августа можна поділити на два основні періоди: з 27 р. до н. е. по 6 р. и. е., коли відбувалося захоплення деяких територій на Заході і римляни досягли дипломатичних успіхів на сході, і з 6 р. по 14 р. н. е., коли римляни змушені були перейти до системи оборонної політики, характерної майже для всього наступного періоду Римської імперії.

Незабаром після встановлення принципату було завершене підкорення Піренейського півострова. Проти Риму повстали кантабри, що об'єднали сусідні племена, найбільшим і найактивнішим з-поміж яких були астури. У 26 р. до н. е. в Іспанію вирушив сам Август, щоб координувати воєнні дії проти ворога. Ця війна була надзвичайно важкою для римлян, бо їм доводилося воювати в незнайомій і складній обстановці проти хороброго й сміливого ворога. У 25 р. до н. е. легати Августа підкорили астурів і кантабрів, але незабаром ті знову повстали, боролися проти римлян з надзвичайною запеклістю і були остаточно підкорені Агріппою тільки в 19 р. до н. е.

Відтоді на всьому Піренейському півострові запанували римляни. Прагнучи зломити опір астурів і кантабрів, вони мали на меті розширити кордони до моря й убезпечити іспанські провінції від нападів вільних племен, а також їх приваблювали багаті родовища золота на північно-східному окраї Іспанії.

Перші два десятиліття правління Августа характеризувалися наступальними воєнними діями і на північних кордонах Римської імперії. У Західних Альпах в 25 р. до н. е. було вчинено жорстоку розправу з кельтським плем'ям салассами, частину яких винищили, а частину продали в рабство. 316 р. до н. е. почалося підкорення областей у Східних Альпах і далі по Верхньому Дунаю; римляни утверджували свою владу в Реції і Норику. В10 р. до н. е. було утворено окрему провінцію Паннонія. Римляни не раз відбивали напади племен, які жили по середній течії та в пониззях Дунаю, вторгалися на ворожу територію. Римські полководці переходили Дунай і доходили до Дністра. В результаті тривалої боротьби римляни домоглися розширення кордонів імперії до Дунаю. Протекторат над Фракією був закріплений. Наприкінці правління Августа було утворено нову провінцію Мезія.

У16 р. римляни зазнали поразки від германських племен, але вже у 12 р. римські війська під проводом пасинка Августа, Друза, почали наступальні дії проти германців, і германські племена, які жили в гирлі Рейну, мусили визнати владу римлян. Перед 5 р. н. е. римляни, здавалось, міцно утвердилися в області між Рейном і Ельбою, де було створено нову римську провінцію Германія.

У 6 р. н. е. почалось повстання в Паннонії, Його причиною були надмірні податки, які стягувались римлянами. Повстання почалося з побиття римських громадян. Потерпіли купці й розміщені в Паннонії гарнізони. У джерела зазначається, що кількість повстанців доходила до 800 тисяч осіб. Вони напали на Македонію і загрожували навіть Італії.

У Римі було вжито екстрених заходів: призвано ветеранів, забезпечені громадяни відповідно до свого майна мусили виставити рабів, які відпускались на волю і зараховувалися до армії.

У 9 р. н. е. повстання було придушене, але воно, безперечно, дуже вплинуло і на внутрішнє становище Риму, і на його зовнішню політику. У самому Римі виникли труднощі з харчами, зросли ціни на продукти, з'явилася реальна небезпека повстання рабів і плебеїв. Навіть така лояльна група, як вершництво, висловлювала незадоволення законами Августа про шлюб. Загострилися відносини між принцепсом і сенаторським станом. Паннонська війна засвідчила, нарешті, хибність політики Августа щодо завойованих племен. Окупація супроводжувалась надмірними поборами і поставками, нових підданих вербували у допоміжні загони. Підкорені мусили утримувати римське військо. Сваволя намісників і зловживання солдатів залишались безкарними. Усе це призводило до повстань.

Повстання 6-9 рр. н. е. були виявом внутрішньої і зовнішньополітичної кризи. Та германці не перейшли ріки Рейн, Галлія залишалася спокійною, а римська армія була ще така сильна, що незабаром почала новий наступ на германські племена. Проте поразка Бара викликала тривалу фінансову кризу і посилила опозиційні настрої серед знаті.

Римська імперія за Августа мала, безперечно, великий престиж. Август двічі приймав посольства індійських царів; у своїх "Діяннях" він згадує про посольства вільних народів, які жили в причорноморських областях і на Кавказі.

Перехід влади в спадщину е однією з ознак монархічної системи. За часів Римської імперії не було жодних законодавчих актів про встановлення порядку престолонаслідування, проте фактичне визнання монархії зумовлювало і визнання права імператора передавати владу в спадщину.