Розділ «Англійська революція середини XVII ст. Просвітництво в Англії»

На початку XVII ст. в Англії, як і раніше, панували феодальні відносини. Понад 3/4 населення Англії проживало в селах. Однією з найважливіших повинностей була десятина, яку сплачували англіканській церкві. Підприємливі господарі продовжували обгороджувати общинні угіддя та розводити овець.

Зростала чисельність безземельних селян. Так створювалася потенційна армія трударів для мануфактур і копалень. На селі поширилася капіталістична оренда землі, де використовувалася наймана праця для виробництва сільськогосподарської продукції на продаж у містах. У сільській місцевості з'явилися "нові дворяни", які за інтересами і заняттями були подібні до буржуазії, а дворянський титул купували разом із землею. Часто вони були водночас і землевласниками, і промисловцями, і комерсантами. Цим енергійним підприємцям заважали феодальні обмеження - заборони щодо торгівлі, цехова регламентація. їхнє невдоволення особливо посилилося за королів династії Стюартів - Якова І та його сина Карла І (1625-1649).

Англійська монархія намагалася спиратися на аристократію, феодальне дворянство, церкву. Прагненню буржуазії до вільної торгівлі монархи протиставили систему роздання монопольних прав на виготовлення товарів, що гальмувало розвиток промисловості та торгівлі.

Таким чином, феодально-абсолютистський лад став гальмом капіталістичних відносин.

Спроба Карла І поповнити скарбницю за рахунок нових податків наштовхнулася на опозицію в парламенті (за традицією лише парламент міг дозволити запровадження податків). 1629 р. король розігнав парламент і впродовж 11 років правив одноосібно. Відсутність грошей, зокрема для війни з Шотландією, яка розпочалася 1639 p., змусила Карла І скликати 1640 р. парламент.

Парламент (англ. parliament, від фр. - говорити) - найвищий представницький орган влади. Вперше скликаний в Англії за ініціативою графа Сімона де Монфора у 1265 р. під час повстання баронів, лицарів і міських жителів, які виступали проти свавілля і зловживань королівської влади. 8 XVII ст. в Англії сформувалася парламентська монархія, за якої монарх призначав главу уряду (прем'єр-міністра), котрий був одночасно лідером парламентської більшості. Парламент складався з двох палат: палати лордів, члени якої (пери) призначалися монархом, і палати громад, члени якої обиралися. Палата громад поділялася на парламентську більшість і опозицію.

Парламент не лише не дав королю грошей, а й висунув претензії щодо його свавілля. Через два тижні парламент, який назвали "коротким", було розпущено. Народні заворушення, а також затяжна і непопулярна війна проти Шотландії змусили короля знову скликати парламент, що наполягав на виконанні своїх вимог. Уряд побоявся його розігнати. "Довгий парламент" існував до 1653 р. Він засудив до смертної кари найближчих помічників короля, скасував королівські протиправні податки. Спроби короля заарештувати вождів опозиції були невдалими. Тому Карл І утік на північ країни, де сформував армію і восени 1642 р. розпочав війну проти парламенту. У цій громадянській війні королю допомагали феодали економічно відсталих північно-західних районів Англії.

Буржуазія і нове дворянство підтримали парламент. У перші роки війни королівська армія переважала противників. Перелом у війні настав 1645 р., коли армія О лівера Кромвеля розгромила королівське військо. Навесні 1646 р. королівська армія зазнала цілковитої поразки.

Олівер Кромвель (1599-1658)- видатний діяч Англійської буржуазної революції XVII ст., керівник радикального крила буржуазії та нового дворянства - індепендентів (незалежних). Політичну діяльність почав з 1628р., коли вперше був обраний до палати громад. У 1640р. обраний до складу "Довгого парламенту". Один з організаторів і полководців парламентської армії, яка здобула перемоги над королівською армією в першій (1642-1646) і другій (1648) громадянських війнах. Будучи популярним в армійських колах і спираючись на них, вигнав з парламенту депутатів-пресвітеріан. Здійснював радикальну політику, сприяв страті короля Карла І і проголошенню республіки (1649). Зосередив політичну (з 1649р.) і військову (з 1650р. лорд-генерал і головнокомандувач збройних сил) владу. Придушив повстання левелерів і рух дигерів, визвольний рух в Ірландії (1649-1650) і Шотландії (1650-1651), що зберегло єдність Британії. У1653р. розігнав "Довгий парламент", встановив режим особистої влади і був проголошений лордом-протектором (захисником ) Англії, Ірландії та Шотландії. Встановлена Кромвелем військова диктатура отримала назву "протекторат".

Англійський парламент прийняв рішення конфіскувати землі короля, феодальної знаті та володіння церкви і продавати їх дворянству та буржуазії, а всі землі дворян і буржуазії проголосив їхньою власністю. Залежність селян зберігалася, вони повинні були сплачувати феодальні побори і десятину.

У цей час в армії парламенту виникло угруповання левелерів (зрівнювачів), лідером якого був Джон Лільберн. Левелери вимагали запровадження загального виборчого права, знищення влади короля, скасування палати лордів, передання влади палаті громад, відповідальності перед виборцями, цілковитої свободи совісті.

1647 р. Карл І утік із полону до Шотландії. Навесні 1648 р. розпочалася друга громадянська війна, що закінчилася поразкою прихильників короля. Парламент призначив засідання суду, що ухвалив Карлові смертний вирок. 1649 р. йому відтяли голову. Англія була проголошена республікою. Уряд, створений з верхівки армії, та залишки парламенту виражали інтереси нового дворянства та буржуазії. Рух левелерів і дигерів (так званих справжніх левелерів, які хотіли не тільки політичної, а й економічної рівності) було придушено.

Згодом армія Кромвеля придушила визвольну боротьбу у Шотландії та Ірландії.

1653 р. Кромвель розігнав парламент. Його було проголошено лордом-протектором республіки. Режим протекторату був військовою диктатурою Кромвеля - ставленика нового дворянства і буржуазії.

Диктатура - необмежена і неконтрольована влада певного угруповання людей на чолі з одним або кількома лідерами, які ототожнюють той чи інший вид диктаторського правління (абсолютизм, бонапартизм, тоталітаризм, диктатура класу, парти, релігійний фундаменталізм тощо). Сутність диктатури полягає у протиправному на початковому етапі її становлення захопленні політичної влади з подальшим поширенням панування на всі сфери діяльності суспільства. Будь-яка форма диктаторського правління встановлюється внаслідок загострення суспільних суперечностей, нездатності панівної влади ефективно управляти державою, що призводить до політичної дестабілізації суспільства, втрати владою довіри населення і вимог "сильної руки". Диктатура характеризується відсутністю поділу влади, ліквідацією або суттєвим звуженням політичних свобод за допомогою насильства та терору, примусовим виконанням трудових повинностей та інших громадянських зобов'язань. Армія та інші силові структури є опорою диктатури у створенні жорсткої дисципліни, досягненні покірності та слухняності й тим самим у підтримці режиму.

За свого правління Кромвель придушував повстання левелерів та прихильників королівської влади, остаточно приєднав до Англії Ірландію і Шотландію. Після смерті Кромвеля влада перейшла до його сина Річард а.

Нестійкість політичного режиму, народні заворушення, вимоги демократичних реформ привели буржуазію та дворян до думки про необхідність реставрації монархії. Організатором перевороту став командувач англійських військ у Шотландії генерал Монк, який відновив правління династії Стюартів. Спроби монархів цієї династії повернутися до безконтрольного правління та насадити в Англії католицизм викликали загальне невдоволення. Лідери буржуазної опозиції запросили на англійський престол правителя Нідерландів Вільгельма Оранського, який обіцяв поважати волю парламенту і повинен був забезпечити союз Англії з Нідерландами у боротьбі проти Франції. 1688 р. війська Вільгельма висадилися в Англії та захопили Лондон. Він був проголошений королем Англії.

Так відбувся безкровний державний переворот, що отримав назву Славної революції.

У XVII-XVIII ст. в Англії розвивається Просвітництво. Витоки англійського Просвітництва сягають "Славної революції" 1688 р. та практичної реалізації ідей філософа Джона Локка. Він вважав, що виникненню держави передували природний стан, за якого люди користувалися повною свободою дій розпоряджатися власним майном та особою, а також стан рівності між владою та правом. Перехід до громадянського суспільства відбувся шляхом суспільного договору, який передбачав перерозподіл владних функцій між державою і громадянами, не змінюючи докорінно їхніх природних прав, тому держава не може обмежувати права людини. Щоб не допустити зазіхання держави на права громадян, Дж. Локк передбачив формування суспільством відповідального перед ним уряду і конституційний механізм поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і "федеративну" (відносини з іншими державами) та принцип законності - рівності всіх членів суспільства перед законами цього суспільства. Головним природним правом людей Локк вважав право на власність, яке мало бути закріплене за допомогою розумних законів з метою запобігання можливим конфліктам.