Розділ «Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції»

Перший консул та імператор (з 1804 р.) Франції Наполеон Бонапарт належав до тих видатних осіб, які творять історію. Наприкінці ХУЛІ - на початку XIX ст. він визначав перебіг європейської історії. Ним захоплювалися, вважали великою людиною, оскільки він завдяки власним силам, таланту і наполегливості зумів піднятися на вершину політики і перетворити Францію на наймогутнішу державу Європи. Його боялися, називали "корсиканським чудовиськом", бо він перекроїв карту Європи, "творив королів і розправлявся з ними", втягнув народи Європи у багаторічні криваві війни.

Наполеон Бонапарт (італійською- Буонапарте) народився 15 серпня 1769 р. у бідній дворянській родині на острові Корсика, який за кілька років до того став французьким володінням. Волелюбні корсиканці зі зброєю в руках захищали свою незалежність і спогади про визвольну боротьбу назавжди залишилися в пам'яті Наполеона. Батькові вдалося влаштувати Наполеона на навчання за державний кошт у Брієнську військову школу у Франції. Позбавлений фінансової допомоги з боку батьків, юнак цурався компанії багатих однокласників і більше часу проводив у навчанні - віддавав перевагу математиці, географії, захоплювався історією та літературою. У 1784 р. Наполеона перевели в Паризьку військову школу, яку він успішно закінчив через рік і в чині молодшого лейтенанта артилерії був направлений у гарнізон міста Валенсії. На початку революції Наполеон повернувся на батьківщину і закликав народ Корсики до революційної боротьби. Його спроби наштовхнулися на байдужість і відверту ворожість співвітчизників. Загроза ув'язнення змусила Наполеона з усією численною родиною втекти до Франції.

Конвент призначив майора Бонапарта командувати артилерією під час облоги міста Тулон, де у 1793 р. спалахнув роялістський заколот, підтриманий іспанцями та англійцями. Під командуванням Бонапарта артилерія революційної армії декілька днів обстрілювала фортецю, що забезпечило її падіння. 24-річно-му Наполеону присвоїли чин бригадного генерала, що стало початком його стрімкої кар'єри. З метою досягти впливу й отримати владу він установив зв'язки з якобінцями.

Після падіння якобінської диктатури генерал Бонапарт потрапив у немилість і декілька тижнів провів за гратами. Однак після того, як восени 1795 р. в Парижі почалося роялістське повстання, влада згадала про героя Тулона. Уряд доручив йому придушити заколот і Бонапарт з гармат жорстоко розстріляв повстанців, відновивши спокій в Парижі.

Наполеону належить план проведення італійської кампанії, яка завершилася блискучими перемогами його армії й принесла величезні трофеї та нові території Франції й нечувану славу командувачеві. Перемоги армії Наполеоне в Єгипті зміцнили його авторитет серед французького народу, а підтримка великої буржуазії дала змогу здійснити державний переворот 18 брюмера 1799 р. і зосередити владу у своїх руках. Уже в 1802 р. його було оголошено довічним першим консулом з правом призначати наступника. Однак це вже не влаштовувало Бонапарта. 18 травня 1804 р. він прийняв титул імператора французів, а у грудні був урочисто коронований Папою Римським. Після цього метою його життя стало завоювання світу.

Наполеон Бонапарт був не тільки талановитим та ініціативним полководцем, а й умілим організатором, передбачливим політиком. Він розумів, що неможливо знищити головні завоювання революції, тому намагався знайти форму правління, яка була б вигідна буржуазії та багатим селянам (бонапартизм). На думку першого консула, політичний хаос і розбрат, революційний ентузіазм мав поступитися місцем порядку. У зверненнях до громадян Наполеон повторював: "Революція повернулася на свої початкові позиції. Вона закінчилася. Я відкриваю широку вулицю, на якій всім вистачить місця".

Після перевороту 18 брюмера Наполеон юридично закріпив нову форму влади. Було прийнято нову Конституцію 1799р., яка докорінно відрізнялася від попередніх. Франція залишалася республікою, за що проголосувала переважна більшість французького народу. Однак влада фактично зосереджувалася в руках першого консула: він самостійно призначав міністрів, відав питаннями зовнішньої політики, був головнокомандувачем французької армії тощо. Законодавчі органи поділялися на Державну раду, Трибунат, Законодавчий корпус, Сенат. їхні функції не були чітко визначені, що давало можливість Наполеону маніпулювати державними органами і нехтувати думкою законодавців. До того ж кандидатури переважної більшості з них завжди погоджувалися з першим консулом. Після проголошення імперії деякі із законодавчих органів (Трибунат) були ліквідовані, а інші - збиралися нерегулярно й не відігравали помітної ролі у політичному житті країни.

Місцеве самоврядування було ліквідовано. У департаменти призначалися префекти, а в кожне місто, село та общину - мери. Величезне значення надавалося поліції, завдання якої Наполеон вбачав у боротьбі з різними політичними силами - роялістами, конституціоналістами, якобінцями та ін.

Зберігалася рівність громадян. Емігрантам дозволили повернутися у Францію, однак вони не мали права вимагати конфіскованих під час революції маєтків, які вже належали новим власникам. Непорушним залишався також принцип свободи віросповідання. Водночас Наполеон скасував попередні дискримінаційні акти щодо церкви, які торкалися релігійних почуттів більшості французів. У1801 р. було підписано конкордат із Папою Римським, який скасовував попередні акти про відокремлення церкви від держави, відновлював релігійні обряди та свята. Папа Римський відмовлявся від конфіскованих церковних маєтків, погоджувався на призначення єпископів главою держави і затвердження державою священиків.

Конкордат - угода між Папою Римським і урядом певної держави про становище католицької церкви, її права та привілеї (призначення єпископів, церковну власність, звільнення від податків, особливі права у питаннях сім'ї та шлюбу, умови дипломатичних відносин з Ватиканом ).

Проголошення імперії внесло новий акцент у суспільно-політичне життя країни. Наполеон почав створювати нову французьку аристократію, намагаючись втілити у життя знамените гасло: "Без дворянства не існує монархії". Дворянські титули баронів, графів, герцогів отримували сподвижники імператора, його маршали і генерали, переважно вихідці з нижчих та середніх верств населення. Було встановлено найвищу відзнаку Франції - орден Почесного легіону. Звичними стали розкішні бали та прийоми, які не поступалися прийомам монархічних дворів інших країн Європи. Родичі Наполеоне отримували королівські трони на захоплених Францією землях.

Громадянські відносини у Франції регулювалися так званими Кодексами Наполеона, введеними у 1804, 1808 та 1811 рр. - Цивільним, Комерційним та Кримінальним. Вони гарантували недоторканність приватної власності, чим створювали гарні можливості для економічного розвитку країни, і були прогресивнішими порівняно з законодавством феодально-абсолютистських країн. Кодекси підтверджували та закріплювали революційні принципи попередніх конституцій: рівність усіх перед законом, свободу совісті, демократичні права і свободи тощо. Водночас Кримінальний кодекс зберігав закони про смертну кару та тілесні покарання, Цивільний узаконював безправне становище жінки в суспільстві, а Комерційний забороняв виступи робітників проти роботодавців, вводив трудові книжки тощо.

Селяни, які становили переважну більшість населення Франції, мали особисту свободу, користувалися правом володіти землею і купувати її на торгах. Це давало змогу розвиватися сільській буржуазії та створювало оптимальні умови для розвитку сільського господарства. Щорічно збільшувався збір зернових культур, зростало поголів'я худоби, розвивалося виноградарство, розширювалися посіви технічних культур тощо.

У промисловості розпочався промисловий переворот - у металургії, текстильній промисловості з'явилися парові машини, розширювався асортимент і збільшувалася кількість виробленої продукції. У перші десятиліття XIX ст. обсяг промислового виробництва у Франції зріс на 50 %. Вводилися нові форми управління промисловістю - було створено головне управління з мануфактури і торгівлі. Економічному піднесенню сприяли реорганізація фінансової системи та надходження грошей і цінностей із завойованих Францією країн. Контролював фінансову систему Французький банк.

Кодекси Наполеона вводилися у завойованих і залежних від Франції країнах. Вони руйнували старі феодальні порядки, а тому із захопленням були зустрінуті передовою громадськістю цих країн, але викликали ненависть монархів Європи, які боялися поширення революційних ідей.

В інтересах великої буржуазії проводилась і зовнішня політика Наполеона, яка мала на меті забезпечити Франції політичне та економічне панування в Європі. Для боротьби з революційною Францією створювалися антифранцузькі коаліції. Водночас боротьба європейських держав з Францією мала певні особливості.

o По-перше, на завойованих Францією нових землях утверджувалися демократичні принципи - ліквідовувалися феодальні суспільні відносини і проводилися демократичні реформи, що вітала передова громадськість завойованих країн.

o По-друге, реорганізація французької армії, запровадження загальної військової повинності, відмова від догматизму і стереотипів у військовому мистецтві дали змогу Франції створити могутню і боєздатну армію, яка під керівництвом талановитого політика і стратега Наполеона Бонапарта протягом тривалого часу залишалася найсильнішою у світі.

o По-третє, антифранцузькі коаліції послаблювалися суперечностями між союзниками, які часто довіряли спільному ворогові таємні плани один одного, намагаючись використати Францію для досягнення власної мети.