Розділ «Перебіг подій другої світової війни у 1943 р.»

1943 р. став переломним у ході Другої світової війни. Збройні сили СРСР завдали рішучих поразок фашистським військам під Сталінградом і на Курсько-Орловській дузі. Англо-американські війська здійснили переможні наступальні дії в Північній Африці. З війни була виведена Італія. Наприкінці року відбулася Тегеранська конференція, де вперше зустрілися Й. Сталін, Ф. Рузвельт ІУ. Черчілль; її учасники розробили плани наступних спільних воєнних і дипломатичних дій.

Завершальним етапом боротьби під Сталінградом, що тривала з 10 січня до 2 лютого 1943 р., стала операція "Кільце", мета якої полягала в остаточній ліквідації оточених німецьких військ. Сталінградська битва завершилася капітуляцією 330 тис. фашистських вояків на чолі з фельдмаршалом Ф. Паулюсом. Перемога під Сталінградом сприяла широкому наступу Червоної армії на всіх фронтах: у січні 1943 р. було розірвано блокаду Ленінграда; в лютому-звільнено Північний Кавказ. У результаті осінньо-зимової кампанії 1942-1943 рр. воєнну міць фашистської Німеччини було значно підірвано. Це високо оцінили союзники Радянського Союзу, які навесні 1943 р. значно активізували збройні дії в Північній Африці. На початку травня розпочався наступ анг-ло-американських військ у Тунісі, що завершився повною поразкою німецько-італійських військ в Африці. Це був великий успіх усієї антифашистської коаліції.

Намагаючись знову оволодіти стратегічною ініціативою на Східному фронті, гітлерівське командування розробило план операції для оточення Червоної армії в районі Курська й Орла. Тут з боку Німеччини було задіяно 900 тис. вояків, 1,5 тис. танків, понад 2 тис. літаків; з радянського боку - більш як 1,3 млн осіб, 3,4 тис. танків і близько 3 тис. літаків. Це була найбільша танкова битва Другої світової війни, в результаті якої в першій половині липня радянські війська завдали нищівної поразки гітлерівцям. Продовжуючи наступ, радянські війська у вересні звільнили Лівобережну Україну й Донбас, у жовтні форсували Дніпро і в листопаді ціною великих втрат узяли Київ.

Таким чином, були визволені від окупантів значні території СРСР. Разом із тим з осені 1943 р. сталінський режим вчинював жахливі злочини, репресії проти цілих народів Кавказу і Криму, їх було огульно звинувачено у зрадництві і депортовано на Схід. З жовтня 1943 р. до березня 1944 р. були депортовані 93 тис. калмиків, 68 тис. карачаевців, понад півмільйона чеченців і інгушів, 37 тис. балкарців, 183 тис. кримських татар. Одночасно з Криму виселялися болгари, греки, вірмени, громадяни інших національностей. Усе це відбувалося під лицемірні фрази про дружбу народів, про її значення для перемоги над фашизмом.

Влітку 1943 р. війська Англії та США висадилися на Сицилії та почали готуватися до висадки в Південній Італії. При повній деморалізації італійської армії від влади був усунутий Муссоліні, а новий уряд вступив у переговори з англо-американським командуванням про капітуляцію Італії. З вересня Італія капітулювала, що означало початок розпаду фашистського блоку держав і викликало шалену лють Гітлера. До того ж новий уряд Італії оголосив війну Німеччині. У відповідь Гітлер віддав наказ окупувати Ален-нінський півострів.

Різко загострилися внутрішні суперечності в країнах - союзницях Німеччини. Народні маси Румунії, Болгарії, Угорщини і Фінляндії виступали за вихід із війни. Під впливом значних перемог союзників у 1943 р. наростає антифашистська боротьба в країнах Європи. Сім держав розривають свої відносини з фашистським блоком. У Швеції перемагає позиція прихильників дотримання суворого нейтралітету у війні. Поволі переорієнтовуються на США й Англію Іспанія, Португалія, Туреччина. В цих умовах політичне і військове керівництво Німеччини робило все для того, щоб попередити розпад блоку, будь-якими засобами змусити краї-ни-сателіти продовжувати війну.

За 5 років війни військово-економічний потенціал країн фашистського блоку значно впав. Вони не могли змагатися з державами антифашистської коаліції. В 1943 р. СРСР, США й Англія випустили літаків у 3,5 раза, танків і самохідних артилерійських установок - у 6, гармат і мінометів - у 4,6 раза більше, ніж країни фашистського блоку.

З метою подальших узгоджених дій у війні та повоєнному устрою світу в жовтні 1943 р. у Москві було проведено конференцію міністрів іноземних справ США, СРСР й Англй. Учасники конференції обговорили питання про скоріше закінчення війни, відкриття другого фронту у Франції, про вступ Туреччини у війну на боці антифашистської коаліції тощо. В окремій декларації говорилося про необхідність створення міжнародної організації для підтримання загального миру і безпеки.

Московська конференція міністрів іноземних справ підготувала зустріч глав урядів трьох держав - США, Англй та СРСР. Вона відбулася у Тегерані 28 листопада - 1 грудня 1943 р. Після досить гострих дискусій було домовлено про відкриття у травні наступного року другого фронту десантом союзних військ на північному заході та півдні Франції. На цей час Радянський Союз повинен був організувати потужний наступ на радянсько-німецькому фронті, щоб полегшити висадку військ. Союзники надали принципову згоду на те, що радянсько-польський кордон пройде приблизно по "лінії Керзона", натомість до Польщі будуть приєднані німецькі території на Півночі та Заході. Вирішення майбутньої долі Німеччини союзники передали на вивчення Європейській консультативній комісії. Від імені СРСР Сталін зобов'язався після розгрому Німеччини приєднатися до союзників у боротьбі з Японією.

"Лінія Керзона" - умовна назва лінії, рекомендованої в грудні 1919 р. Верховною радою Антанти як східний кордон Польщі. Отримала назву в 20-хроках за ім'ям міністра закордонних справ Великої Британії Дж. Керзона, який у червні 1920р. у ноті, надісланій урядові Радянської Росії, запропонував провести кордон між Росією і Польщею по лінії Гродно - Немирів - Брест-Литовський - Доро-гуськ - Устілуг на схід від Грубешова, через Крилов і далі на захід від Рави-Руської, на схід Перемишля до Карпат.

І хоча конференція виявила окремі розбіжності між її учасниками, вона сприяла подальшому зміцненню антифашистської коаліції, її рішучості довести війну до повного розгрому гітлерівської Німеччини.

Таким чином, на кінець 1943р. провідні країни антифашистської коаліції, володіючи стратегічною ініціативою, за наявності значної переваги у живій силі, військовій техніці й озброєнні, прагнення до погоджених спільних дій мали все необхідне для розгортання широких наступальних дій. Перестала існувати вісь Рим - Берлін, хоча маріонетковий режим Муссоліні з допомогою німецького командування правив Північною Італією.