Розділ «Історія стародавнього світу»

Проте опозиція до східної політики Александра посилювалась і поширювалась. В Опісі, на річці Тигр, у 324 р. до н. е. спалахнув справжній солдатський бунт. Александр жорстоко придушив його, стративши 13 призвідників, і став формувати армію, яка складалася переважно з персів. Але йому довелося піти й на деякі поступки, пообіцявши, що македоняни матимуть переваги над персами.

Столицею своєї величезної держави Александр зробив Вавилон. Тут він почав розгортати діяльність у справі подальшої організації цієї держави і підготовки нового походу на Захід. Раптова смерть від злоякісної малярії в 323 р. поклала край цій діяльності.

Еллінізм - епоха в історії Греції, Македонії, країн Східного Середземномор'я, Ірану, Середньої Азії та прилеглих до них регіонів. Хронологічні межі елінізму охоплюють періоді від кінця завойовницьких походів Александра Македонського (IV ст. до н. е.) до захоплення елліністичних держав Римом на заході та Парфією на сході. Кінець елліністичного періоду припадає на 30-ті роки до н. е. (падіння Єгипту - останньої незалежної елліністичної держави). Величезна рабовласницька держава - імперія від Волконського півострова до Індії, закладена Александром Македонським, розпалась після його смерті (323р. до н. е.). На її колишній території визначилися в 70-х роках III ст. до н. е.: Єгипет (царство Птолемеїв), царство Пергам, Віфінія, царство Селевкідів, Греко-Бактрійське царство (на території Середньої Азії), Македонія, Греція (Етолійський та Ахейський союзи), олігархічна держава на острові Родос, грецькі колонії в Італії" Класичний приклад елліністичної держави - царства Птолемеїв та Пергам - монархії, які взяли під свій вплив не тільки міста зі структурою грецького поліса, але й союзи місцевих племен, а також давньосхідні ремісничі й торговельні центри. Доба еллінізму позначена зростанням товарного виробництва, посиленням експлуатації рабів і різних залежних верств місцевого населення (селян-общинників), напруженою політичною ситуацією, поширенням масових повстань селян, ремісників і рабів; формуванням нових правових відносин, змінами у світогляді людей та соціально-психологічному обличчі суспільства. Термін "еллінізм" запропонував німецький історик И.Дройзен у 30-ті роки XIX ст. Представники різних наукових шкіл та напрямів трактують його по-різному. Еллінізм був конкретно-історичним етапом в історії зазначених вище країн, для нього характерна взаємодія грецьких та місцевих елементів у соціально-економічних відносинах, політичній організації та культурному розвитку в IV-І ст. до н. е.

Завоювання Перської держави мало дуже велике значення.

o Воно сприяло зближенню економіки й культури Заходу і Сходу. Для встановлення більш органічного зв'язку між ними велике значення мало заснування кількох десятків міст ("Александрій"), які мали стати центрами об'єднання греків і македонян з місцевим населенням і взаємного обміну культурними досягненнями.

o Водночас наслідком завоювання Сходу було не тільки знищення Перської держави, а й установлення нового панування, що ґрунтувалося на жорстокому поневоленні місцевого населення греко-македонянами.

o Прогресивні зміни в результаті падіння Персії не означали поліпшення становища народних мас. Колишній гніт Перської держави змінився витонченою, значно тяжчою експлуатацією завойовників.

Проте неміцність і недовговічність держави Александра Македонського не перешкоджали тому, що на її величезній території виникли нові суспільно-політичні відносини, які були наступним етапом у розвитку античного рабовласницького суспільства. На руїнах держави Александра виник елліністичний світ.

Римська республіка у V - середині III ст. до н. е.

З кінця VI ст. до н. е. і до І ст. до и. е. в історії Риму тривав період республіки1. Усі важливі проблеми вирішувалися на народних зборах голосуванням: приймалися нові закони та скасовувалися старі, оголошувалися війни та укладався мир, розглядалися позови та скарги в суд тощо. На зборах громадян обирали членів на магістратські посади. Державу очолювали два консули, обрані на річний термін. Консули командували арміями і піклувалися про добробут громадян. Інші магістрати стежили за порядком у Римі, опікувалися фінансами, судом тощо. Як і раніше, функціонувала рада старійшин - сенат. Він керував зборами, перед ним звітувалися магістрати. Провідне місце в управлінні належало патриціям, з яких складався сенат.

Консули - дві вищі посадові особи Римської республіки, яких народні збори обирали на один рік. Спочатку обидва консули походили з патриціїв, а з 367 до н. е. одного з консулів обирали з плебеїв. Консули мали право збирати сенат і народні збори, головувати на них, а потім стежити за виконанням прийнятих рішень, під час війни командували арміями.

Політична історія Риму V-IV ст. до н. е. характеризується зміцненням республіканського ладу і боротьбою плебеїв за його демократизацію.

Патриції (від лат. pater - батько) - члени 300 корінних родів, які утворювали привілейовану повноправну частину найдавнішого населення Риму, на противагу іншому найдавнішому стану - плебсу. В одягу патриції відрізнялися від інших станів особливим взуттям. Крім старої, такої що вимирала, споконвічної аристократії, в епоху принципату з'явилися громадяни, яким імператори, починаючи з Цезаря, надавали право патриціату в нагороду за службу. В на ступні епохи уроджених патриціїв майже не залишилось. Патриціат стає одним із найвищих звань у державі, але пов'язаних не з посадою, а тільки почесним титулом. У середні віки патриціями називали вищі громадянські стани.

Плебеї - верства вільного населення в Стародавньому Римі, яка не належала до сімей patres - "батьків", а отже, до патриціїв. Пізніше плебеями називали взагалі всіх представників нижчих верств населення. З часом ця назва здобула презирливий відтінок, який зберігся дотепер.

З часом боротьба плебеїв привела до позитивних наслідків. Патриції були змушені піти на поступки і погодилися з тим, аби плебеї щороку обирали своїх представників - народних трибунів, обов'язком яких був би захист інтересів плебеїв у боротьбі проти сваволі патриціанських магістратів. Особа народного трибуна була недоторканною. Якщо трибун не погоджувався з рішенням сенату, то накладав заборону - вето на це рішення, і його не приймали.

До середини V ст. плебеї добилися прийняття писаних законів, що їх викарбували на 12 мідних дошках та виставили на головній площі Рима - Форумі. Ці закони увійшли в історію як Закони дванадцяти таблиць. Вони стали основним джерелом римського права, встановлювали обов'язковість обговорення в суді, передбачали обов'язкове виконання рішень, ухвалених судовою владою. Якщо раніше патриції чинили все на власний розсуд, то тепер вони змушені були підкорятися законам.

Згодом плебеї отримали право на землю, було скасоване боргове рабство. Відтепер за несплату боргу могли відібрати майно, але обертати людину на раба заборонялося.

Зрештою від плебеїв обирався один із консулів. На початку IV ст. до н. е. плебеям стали доступними всі посади. Та найбільшою перемогою плебеїв було те, що рішення їхніх зборів мали виконувати всі громадяни. Оскільки плебеї становили більшість, це й означало народовладдя, тобто республіку.

Спочатку Рим був містом-державою. Його територія складалася з міста та землеробської околиці. З V ст. до н. е. Рим поступово завоював численні землі, потіснивши етрусків та інші племена. Здійсненню планів римлян деякий час перешкоджали кельти, які тоді займали майже всю Західну Європу. Римляни називали їх галлами, тобто півнями, оскільки кельти полюбляли яскравий одяг та прикрашали шоломи півнячим пір'ям. Північну Італію галли окупували ще в середині V ст. до н. е. А у 390 р. до н. е. вони вдерлися до Рима і спалили його. Вистояла лише цитадель на Капітолії. За переказами, калітолійську залогу розбудили гуси, які зчинили галас при наближенні галлів. Звідси походить вислів, що гуси врятували Рим. Галли залишили місто, взявши великий викуп.

Після поразки у війні з галлами римляни здійснили реорганізацію армії. Основним її підрозділом став славнозвісний римський легіон. Він налічував 4500 воїнів: 4200 піхотинців та 300 вершників. Легіон поділявся на менші підрозділи. Під час бою вони шикувалися в три ряди. Причому в останньому ряду стояли найдосвідченіші воїни. Прорвавши перші ряди, супротивник сподівався на перемогу. Однак тут у бій вступали найкращі сили. З боків (флангів) легіон прикривала кіннота. Така організація війська була найсучаснішим винаходом. Завдяки їй римлянам і вдалося завоювати півсвіту. Проте у подальшому галли знову вдерлися у підвладні Риму землі, але зазнали поразки і змушені були укласти мирний договір.