Серед органічних речовин у складі мітохондрій переважають білки (65%) і ліпіди (до 30%). Крім того вони містять багатий набір ферментів. Мітохондрій оточена внутрішньою і зовнішньою мембранами. Зовнішня мембрана гладенька. Внутрішня – утворює численні складки, спрямовані в порожнину мітохондрії, – кристи. Основний колоїдний вміст мітохон дрії складає її матрикс.
Мітохондрії здатні самостійно перемішуватися всередині клітини, і зазвичай їх основна маса зосереджена в тій частині клітини, яка має вищу потребу в енергії. Тривалість життя окремої мітохондрії становить всього кілька діб, після закінчення яких вона розпадається на кілька нових мітохондрій.
Рис. 2.9. Мітохондрія: угорі – схема будови, унизу – електронна мікрофотографія
Рибосоми. Це найдрібніші, діаметром не більше ніж 15–20 нм утворення, що складаються з білка й РНК, частка якої сягає 60% (рис. 2.10). Рибосоми не мають мембранної структури і є центрами синтезу білка.
Кожна клітина рослин містить кілька десятків тисяч рибосом, іноді вони об'єднуються в групи – полірибосоми. Рибосоми розміщені розсіяно в цитоплазмі, а також усередині ядра, і навіть хлоропластів і мітохондрій.
Апарат Ґольджі є складним структурним комплексом (рис. 2.11). Зазвичай його основу складають 3–12 сплюснутих цистерн, обмежених мембранами. Вони називаються диктіосомами. По краях розташовані особливі бульбашки – вакуолі Ґольджі. Функціонує апарат Ґольджі як єдине ціле.
Рис. 2.10. Рибосоми у цитоплазмі клітини листка тополі. В – вакуоля
Рис. 2.11. Будова апарату Гольджі:
1 – вакуоля Гольджі; 2 – цистерна диктіосоми
Апарат Гольджі – багатофункціональна органела клітини. Образно апарат Гольджі іноді називають “відділом упаковки” клітини. Він упорядковує молекули й синтезує мембрани, які потім йдуть на утворення більшості мембранних структур клітини. У ньому також відбувається синтез олігосахаридів, забезпечується транспорт великих білкових молекул, з його участю утворюються різні секреторні речовини.
Лізосоми. Це найдрібніші, діаметром не більше ніж 2 нм, овальні органели, що мають вигляд бульбашок. Вони заповнені рідиною й відділені від цитоплазми тришаровою мембранною стінкою. У лізосомах зосереджені численні ферменти, що каталізують розпад (лізис) складних органічних речовин. Лізосоми є одним із найважливіших центрів дисиміляції в клітині. З цією функцією пов'язана й потреба лізосом у потужній мембранній оболонці: вона не пропускає ферменти в цитоплазму і тим оберігає клітину від самопереварювання.
Пероксисоми. Пероксисоми – це збірна назва для групи органел з різними функціями. Усі пероксисоми дуже дрібні й за будовою схожі з лізосомами. У вмісті пероксисом переважають окиснювальні ферменти, що регулюють окислення низки речовин. Зокрема, такі різновиди пероксисом, як гліоксисоми забезпечують перетворення речовин, що зв'язують жировий обмін з вуглеводним. Гліколісоми здійснюють окиснення гліколіевої кислоти. Характерною рисою пероксисом є наявність у них ферменту катал ази, що розщеплює перекис водню, який утворюється в ході фотосинтетичного процесу.
Сферосоми, або олеосоми – дуже дрібні кулясті органели, що містять ферменти, які беруть участь в обміні ліпідів.
Мікротрубочки – це порожнисті видовжені органели діаметром 18–30 нм. Вони утворюються в особливих зонах цитоплазми, які називаються центрами з організації мікротрубочок. Їхня функція пов'язана з утворенням мікрофібрил молекул целюлози, які потім включаються до складу клітинної оболонки. Спільно з мікрофіламентами, що являють собою ниткоподібні білкові структури завтовшки 5– 7 нм, мікротрубочки формують цитоскелет протопласта як особливий внутрішній опорний апарат клітини.
Інформосоми – особливий різновид внутрішньоклітинних органел, відкритий А.С. Спіріним. Вони є переносниками інформаційної РНК з ядра до рибосом.
Вакуоля. Вакуоля є порожниною всередині протопласта, оточеною тонопластом. Вміст вакуолі являє собою водний розчин мінеральних солей та органічних речовин. Стан вакуолей залежить від віку клітин. У молодих клітинах рослин спочатку вакуолей немає, пізніше вони з'являються у вигляді кількох невеликих вакуолярних бульбашок. У клітинах, що повністю сформувалися, такі бульбашки зливаються в одну вакуоль, яка значно збільшується у розмірі та займає центральну частину рослинної клітини, відтісняючи протопласт й органели до клітинної стінки (рис. 2.12).
Вакуоля – це основний регулятор осмотичних процесів. Забезпечуючи тургорний стан клітин, вакуолі виконують опорну функцію. Одночасно вакуоля становить собою певне депо клітини, що служить для постійного або тимчасового зберігання деяких продуктів метаболізму, не потрібних клітині. Вакуолі часто містять пігменти, тим саме забезпечуючи забарвлення пелюстків квітів, коренеплодів овочів й інших частин рослин. Для вакуолей найбільш характерний пігмент антоціан, колір якого змінюється залежно від pH середовища.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ядро“ на сторінці 2. Приємного читання.
