де Vt – швидкість реакції за звичайної температури;
Vt+10 – швидкість реакції за температури, що є на 10°С вищою.
Для ферментів показник Q10 здебільшого становить 1,4–2,0, тобто за умови підвищення температури на 10 °С активність ферментів зростає в півтора-два рази. Проте в різних зонах температури показник Q10 не однаковий, оскільки залежність роботи ферментів від температури не має лінійного характеру, як видно з типового графіка активності ферменту, наведеного на рис. 2.14.
4. Залежить активність ферментів також від pH середовища. Кожен фермент має тут свій оптимум (рис. 2.15). У деяких ферментів він припадає на нейтральне середовище (pH приблизно дорівнює 7,0), в інших – на кисле або на лужне. Зрушення кислотності в протопласті клітин у бік від оптимуму .цуже відчутно знижує активність ферментів.
Рис. 2.14. Залежність активності фермента від температури
Рис. 2.15. Залежність активності ферменту від кислотності середовища
5. На діяльності ферментів істотно позначається наявність сторонніх речовин. Одні з них підвищують активність ферментів – їх називають активаторами, інші, навпаки, знижують, а то й повністю блокують роботу ферментів. Це інгібітори. Встановлена велика кількість таких речовин.
Активаторами ферментів часто є іони мінеральних речовин. Так, залізо активує фермент каталазу, цинк – карбоангідразу, магній – фосфотазу, молібден – нітратредукгазу, кальцій – ліпазу.
Інгібітори ферментів дезактивують їх, вcтупаючи у взаємодію з молекулою ферменту і тим блокуючи її подальшу роботу, ж це ілюструє рис. 2.16. Інгібітори можуть повністю зупинити певний тип реакцій у клітинах рослин, але частіше за все вони тільки тією чи іншою
Рис. 2.16. Верхній ряд – фермент взаємодіє з субстратом і прискорює відповідну реакцію. Нижній ряд-інгібітор взаємодіє з ферментами і тим перешкоджає його каталітичній дії
Рис. 2.17. Схема, що ілюструє як під дією інгібітора знижується активність фермента й зменшуєтся кількість кінцевого продукту біохімічної реакції
мірою (це залежить від характеру інгібітора) знижують швидкість біохімічного процесу, який забезпечується ферментом (рис. 2.17). Інгібітори, що пригнічують діяльність ферментів, часто є отрутами. Зокрема, це синильна кислота, важкі метали (свинець, ртуть та ін.).
На базі інгібіторів ферментів синтезують речовини, що використовуються в сільському господарстві або як гербіциди, або як гальмувальники проростання насіння, коренеплодів або бульб. Це буває корисним при зберіганні такої продукції. Так, наприклад, препарат ТБ використовують для запобігання проростання бульб насіннєвої картоплі, а препарат М-1 – продовольчої картоплі, оскільки він синтезований на базі метилового ефіру б-нафтилуксусної кислоти і не отруйний для людини.
Закономірну зміну активності ферментів під впливом температури, кислотності середовища, а також під дією різних сторонніх речовин називають лабільністю ферментів. Вона зумовлює виражені зміни активності ферментів протягом доби, за сезонами року і при динаміці екологічного режиму, а також при зміні віку рослин. Вивченням лабільності ферментів у зв'язку з внутрішніми і зовнішніми чинниками життя рослин займається особливий розділ фізіології рослин – екологічна фізіологія рослин. У цій галузі накопичена вже велика кількість фактів і встановлені основні закономірності пристосування метаболічних процесів в рослинах до екологічних умов місцезростань.
Класифікація ферментів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ферменти. Залежність ферментативної активності від екологічних чинників“ на сторінці 2. Приємного читання.
