Розділ «Передмова»

оли члени комуни Нова Гармонія поверталися додому вечеряти, з неба, яке вже темнішало, почали падати вертляві сніжинки. Дорослі, що працювали на підпірній стіні біля центру громади, хукали на задубілі від холоду руки й казали, що, мабуть, скоро буде завірюха, а дітлахи закидали голови назад і кружляли, роззявивши роти й намагаючись спіймати на язики малесенькі кристалики льоду.

Еліс Чен була маленькою серйозною дівчинкою в джинсах та блакитній нейлоновій куртці. Їй щойно минуло одинадцять, але обом її найкращим подругам, Ґелен та Мелісі, незабаром мало виповнитися тринадцять. Останнім часом ці дівчатка тільки й розмовляли, що про несерйозну дитячу поведінку своїх однолітків і про тих хлопців з Нової Гармонії, котрі, на їхню думку, були недолугими й інфантильними.

Еліс дуже кортіло поганятися за сніжинками, однак вона вирішила, що це не по-дорослому — вертітися, висолопивши язика, наче дитинчата з початкових класів. Тож, сильніше насунувши на голову в’язану шапочку, вона почимчикувала за своїми приятельками по одній зі стежин, які в різних напрямках перехрещували каньйон. Бути дорослою — ой як нелегко! Тому Еліс із полегкістю зітхнула, коли Меліса ляснула Гелен, вигукнула «Цур ти!» й кинулася від неї навтьоки.

І троє дівчаток побігли ущелиною, хихочучи та ганяючись одна за одною. Холодне нічне повітря пахло сосною й мокрою землею, а здалеку долітав легенький запах вогнища, що палало біля теплиці. Коли подруги йшли через галявину, сніжинки на якусь мить припинили свій лет і завели танок — наче ціла юрма вайлуватих білих привидів здумала потинятися між дерев.

Здалеку донісся механічний звук двигуна, що працював, і той звук ставав дедалі гучнішим, і дівчатка зупинилися. За кілька секунд над їхніми головами вигулькнув гелікоптер із написом «Лісова охорона штату Аризона» і погуркотів далі вздовж каньйону. Дівчаткам уже доводилося бачити подібні гелікоптери, але тільки влітку, тому поява цього гвинтокрила в лютому стала дивиною.

— Напевне, когось розшукують, — припустила Меліса. — Точно: якийсь турист подався роздивлятись індіанські руїни й заблукав.

— А вже сутеніє, — додала Еліс. «Як це страшно — залишитись отак наодинці в лісі, — подумала вона, — а потім знесилено, із завмираючим від страху серцем, пробиратися крізь снігові замети!»

Гелен простягла руку й ляснула Еліс по плечу.

— Тепер цур ти! — вигукнула вона, і дівчата знову кинулися наввипередки по стежині.

Знизу на гелікоптері було встановлено прилад нічного бачення й температурний давач. ПНБ вбирав усе видиме світло й нижні частоти інфрачервоного спектра, а температурний давач виявляв тепло, випромінюване різними предметами. Обидва пристрої посилали свою інформацію до комп’ютера, який обробляв її і видавав цілісне відеозображення.

За вісімнадцять миль від Нової Гармонії Натан Бун сидів у вантажівці для розвозки хліба, переобладнаній на автомобіль електронного стеження. Відсьорбнувши кави (без цукру та вершків), він побачив, як на екрані з’явилося чорно-біле зображення комуни.

Керівник служби безпеки Братів являв собою охайно вдягненого чоловіка з коротким сивим волоссям та окулярами в сталевій оправі. У його поведінці та зовнішності було щось суворе й навіть невблаганне. Полісмени та прикордонники при першій зустрічі з ним мимоволі відповідали йому «Так, сер», а люди цивільні зазвичай відводили очі, коли Натан Бун про щось їх запитував.

Ще під час служби у війську Бунові доводилось мати справу з приладами нічного бачення, але відтоді техніка зробила великий крок уперед, і ця нова подвійна камера стеження була набагато досконалішою порівняно з тодішнім устаткуванням. Тепер він мав змогу одночасно спостерігати за об’єктами як зовні, так і всередині: наприклад, бачити, як хтось прогулюється попід деревами, а хтось — миє посуд на кухні. Проте найкориснішим був комп’ютер, спроможний аналізувати кожне джерело світла й досить точно визначати, чи є певний об’єкт людиною або просто розпеченою пательнею. Бун уважав цю нову камеру свідченням того, що наука й техніка — та й саме майбутнє — були однозначно на його боці.

Окрім нього, у вантажівці сидів Жорж Косет — експерт з електронного стеження, котрий спеціально прилетів із Женеви. Це був блідий молодик із численними ознаками харчової алергії на обличчі. Усі вісім днів спостереження він кожної вільної хвилини переглядав в Інтернеті комікси й робив ставки на їхніх вигаданих героїв.

— Ану, дай мені підрахунок, — сказав Бун, дивлячись пряму відеотрансляцію з гелікоптера.

Зосередившись на моніторі, Косет почав набирати команди.

— Усі джерела тепла чи тільки людей?

— Тільки людей, будь ласка.

Клац. Клац. Пальці Жоржа швидко забігали по клавіатурі, і за кілька секунд на екрані з’явилися контури всіх шістдесяти восьми мешканців Нової Гармонії.