Розділ 10

римаючись лівою рукою за драбину, Наз правицею штовхнув литу накривку люка. Сильно впрівши та почортихавшись, він, нарешті, спромігся виштовхнути її з пазу й відсунути вбік. Ґабріел поліз слідом за Назом, і вони опинилися на нижньому поверсі «Центральної» — між закіптюженою бетонною стіною та однією з колій.

Наз мав вигляд людини, готової тікати світ за очі — подалі від проблем, що раптово звалилися йому на голову.

— Що таке? — спитав він. — А де Віккі та Голліс?

Ґабріел глянув униз крізь отвір люка й побачив маківку голови Віккі. Вона була футів зо двадцять нижче й обережно підіймалася драбиною.

— Вони якраз піді мною. За хвилину наздоженуть нас.

— Ми не маємо ані хвилини. — Зачувши віддалений стукіт, Наз крутнувся й побачив фари поїзда, що наближався. — Треба вшиватися звідси!

— Почекаймо, поки підійдуть решта.

— Вони наздоженуть нас на кінцевій. Якщо машиніст побачить нас на колії, він одразу ж повідомить по радіо транспортну поліцію.

Ґабріел та Наз побігли колією, вискочили на перон і пройшли туди, де було більше світла. Ґабріел швидко зняв свою заляпану кров’ю куртку й вивернув її. Нижній вестибюль станції був перебудований під закусочну залу, по периметру якої розташувалися кіоски швидкого харчування. У таку пізню годину було відчинене лишень одне кафе, а на лавах дрімало кілька пасажирів, котрі чекали на нічні потяги. Двоє втікачів умостилися за столиком кафе й стали чекати, поки решта їхнього гурту з явиться на пероні.

— Чому ж їх досі немає? — непокоївся Наз. — Ти ж бачив їх за собою, еге ж?

— Віккі підіймалася драбиною, а відразу за нею — Голліс.

Наз рвучко схопився на ноги та знервовано закрокував туди-сюди.

— Нам не можна тут лишатися.

— Сядь і вгамуйся. Минуло тільки декілька хвилин. Треба ще почекати.

— Щасливо зоставатися, чоловіче. Я пішов.

Наз побіг по ескалатору та зник на верхньому поверсі станції. Ґабріел спробував уявити, що сталося з рештою його попутників. Невже вони потрапили в пастку, і їх наздогнали Табула? Давач, схований у пістолеті, перепаскудив усю справу. Невже Майя вирішила покарати себе за легковажність і пішла на зайвий ризик?

Ґабріел покинув закусочну й став у проході, що вів до колії. Спостережна камера була спрямована на платформу, і Ґабріел помітив іще чотири камери, причеплені до стелі вестибюля. Табула, напевне, вже проникли в систему безпеки станції, і її комп’ютери вже сканували відео з камер, шукаючи його зображення. Тримайтеся вкупі. Так напучувала їх Майя, але вона також розробила запасний план: якщо виникнуть проблеми, то завтра зранку вони зустрінуться в Нижньому Іст-сайді Мангеттену.

Ґабріел повернувся до закусочної та сховався за бетонною опорою. За кілька секунд четверо на вигляд рішучих чоловіків у навушниках спустилися ескалатором і побігли через прохід до колій. Щойно вони зникли, Ґабріел подався в протилежному напрямку, піднявся сходами до головного вестибюля та вийшов надвір. Від холодного зимового вітру в нього засльозилися очі й запекло щоки. Нахиливши голову, Мандрівник ступив у нічну темряву.

Поки вони були в Нью-Йорку, Майя увесь час наполягала, щоб усі запам’ятали безпечні маршрути крізь місто та список дешевих готелів з одномісними номерами, які перебували поза Мережею. Одним з таких місць був готель «Ефішенсі» на Десятій авеню в Мангеттені. За двадцять доларів готівкою можна було провести дванадцять годин у глухій пластмасовій кабінці вісім футів завдовжки і п’ять футів заввишки. Ці кабінки розташовувались обабіч коридору, від чого готель скидався на мавзолей.