Розділ 23

абріел почув, як двері комори розчинились, і по сходах загупали важкі черевики. Не вибираючись із-під теплої стьобаної ковдри, він перекотився на спину й розплющив очі. Перед ним стояла сестра Фаустина з дерев’яною тацею в руках. Вона поставила сніданок на підлогу й стала поруч, узявшись під боки.

— Я вас не розбудила?

— Я вже не спав.

— Ваші друзі вже повставали. Будь ласка, після сніданку ви приходити до каплиці.

— Дякую, сестро Фаустино, обов’язково прийду.

Кремезна жінка й далі стояла біля сходів, роздивляючись Ґабріела, наче той був тюленем, викинутим на їхній острів під час шторму.

— Ми розмовляти з вашим батьком. Він є людина сильної віри. — Сестра Фаустина витріщалася на нього. При цьому вона гучно сопіла. Ґабріел відчув себе студентом, який завалив важливий іспит. — Щоночі ми молимося за вашого батька. Можливо, він потрапив у лихе місце й не може знайти шляху назад...

— Дякую, сестро.

Черниця кивнула й застукотіла черевиками по сходах. У коморі не було опалення, тому Ґабріел хутко вдягнувся. Черниця принесла йому горнятко з чаєм, буханець чорного хліба, масло, абрикосове варення й добрячий кусень сиру «Чеддер». Ґабріел був голодний і їв швидко, зробивши перерву тільки для того, щоб налити другу чашку чаю.

Невже він справді кохався вночі з Майєю? У холодній коморі з круглими вікнами, крізь які заледве пробивалися сонячні промені, вчорашня солодка мить у каплиці здавалася далекою та химерною. Ґабріел пригадав довгий поцілунок і тремтливе полум’я свічок, гарячий дотик їхніх тіл. Уперше відтоді, як вони зустрілись, усі Майїні «оборонні споруди» розтанули, і він зміг побачити її чітко та ясно, зміг проникнути в її думки та почуття. Вона кохала його, вона турбувалася за нього, і від нього линув потік таких самих почуттів. Арлекін та Мандрівник і до цієї ночі вже існували нарізно від звичного навколишнього світу, а тепер вони якимось чином знайшли одне одного, доторкнулись і з’єдналися, як частинки гри-головоломки.

Вдягнувши куртку, Ґабріел вийшов з комори та рушив стежиною до решти будівель. Попри чисте небо, день був вологим та зимним; північно-західний вітер тріпав суху траву й будяки. З комина на кухні здіймався дим від спалюваного торфу, але Ґабріел уникнув заманливого затишку й пішов просто до каплиці.

Там він застав Майю, яка сиділа на лавці, поклавши меч у піхвах собі на коліна. Перед вівтарем походжала Благословенна Мати у вовняних штанях та светрі під горло. Коли він увійшов до каплиці, розмова між двома Арлекінами негайно припинилася.

— Сестра Фаустина сказала, що мені треба зайти.

— Правильно сказала, — відповіла Благословенна Мати.— Майя хоче дещо тобі сказати.

Майя глянула на Ґабріела — і того наче ножем ударили. Від її агресивної самовпевненості й слід прохолов. Майя мала сумний та пригнічений вигляд, і Ґабріел збагнув, що Благословенна Мати якимось чином дізналася про те, що трапилося в каплиці минулої ночі.

— В одному місці двом Мандрівникам бути небезпечно, — почала Майя. Її голос був монотонним та позбавленим емоцій. — Ми зв’язалися з капітаном Фоулі по супутниковому телефону. Сьогодні вранці ти разом з Благословенною Матір’ю повернешся на велику землю. Вона відвезе тебе до явочної квартири в Ірландії. А я залишуся тут і охоронятиму твого батька.

— Якщо мені треба їхати, я хочу, щоб ти поїхала разом зі мною.

— Ми вже вирішили, — сказала Благословенна Мати. — І ти не маєш вибору. Я оберігала твого батька півроку. Тепер цей обов’язок переходить до Майї.

— Не розумію, чому ми з Майєю не можемо бути вкупі.