Розділ 15

идячи на задньому сидінні «мерседеса», Майкл зиркав у вікно на німецький ландшафт. Поснідавши в Гамбурзі, він вирушив автобаном з місіс Брюстер до берлінського комп’ютерного центру. Поруч із водієм-турком сидів охоронець у чорному костюмі. Він мав наглядати за Мандрівником, щоб той не втік, але цього можна було б і не робити, бо Майкл не збирався повертатись у звичайний світ пересічних людей.

Сідаючи в «мерседес», він побачив на сидінні невеличку дерев’яну скриньку з маленькими шухлядками. Спочатку Майкл подумав, що в тій скриньці зберігається якась надсекретна інформація про Братів, але, як з’ясувалося, всередині були позолочений наперсток, срібні ножиці й набір сріблястих шовкових ниток для рукоділля.

Місіс Брюстер напнула навушники з мікрофоном і витягла сувій полотна із зображенням троянди. Поки вона говорила заспокійливим і твердим голосом з якимись Братами, її сильні пальці встромляли голку в полотно й висмикували її. Найчастіше вона повторювала слово «прекрасно», проте Майкл збагнув, що місіс Брюстер уживала це слово в протилежному значенні. Деякі Брати справді прекрасно виконували свою роботу й були варті похвали. Але коли вона вимовляла слово «прекрасно» виразно й повільно, то ставало зрозуміло: хтось не впорався з завданням і заслуговував на покару.

Майкл дізнався багато нового про Братів під час конференції на острові Дарк-айленд. Усі вони з ентузіазмом сприймали ідею створення віртуального Паноптикону, але заважали групові розбіжності, зумовлені національними й особистими причинами. Хоча Кеннард Неш був головою виконкому та Вічнозеленого фонду, дехто з Братів уважав його аж надто «американським». Місіс Брюстер відповідала за організацію під назвою «Програма вишколу молодих світових лідерів» і була головою європейської фракції Братів.

На Дарк-айленді Майкл виклав місіс Брюстер свій власний погляд на кожного з членів правління. Коли конференція добігла кінця, місіс Брюстер висловила бажання, щоб Майкл супроводив її під час огляду програми «Двійник». Генерал Неш був явно роздратований її бажанням і тим, що під час конференції Майкл привселюдно згадав про свого батька.

— Можете взяти його з собою, — сказав Неш місіс Брюстер, — але наглядайте за ним.

Наступного дня в Торонто вони вже сідали в приватний літак до Німеччини. Подорож із місіс Брюстер була стислим навчальним курсом на тему влади. Майкл почав схилятися до думки, що політики, котрі виголошували промови та пропонували нові закони, є лишень акторами в п’єсі із заплутаним сценарієм. Вони тільки зовні були схожі на керманичів, що вирішують питання державної ваги, а насправді вони мусили грати за сценарієм, який для них писали інші люди. Засоби масової інформації зосереджували свою увагу на знаменитостях, а Брати намагалися триматися в тіні. Вони були наче власниками театру, які продавали квитки, підраховували прибутки й визначали репертуар.

— Будь ласка, спостерігайте далі й інформуйте мене про поточні зміни, — сказала місіс Брюстер, звертаючись до когось у Сінгапурі. Потім зняла навушники, відклала своє гаптування й натиснула на кнопку на підлокітнику. З переднього сидіння виповзла скляна перегородка й, клацнувши, зупинилася. Тепер водій не мав змоги почути їхньої розмови.

— Хочеш чаю, Майкле?

— Дякую, залюбки.

Перед ними була невелика шафка, і місіс Брюстер дістала з неї чашки з блюдцями, вершки, цукор і термос із гарячим чаєм.

— Скільки цукру?

— Цукру не треба. Тільки вершки.

— Ти ба! А я гадала, ти полюбляєш солоденьке. — Місіс Брюстер подала Майклові чашку з чаєм, а собі поклала дві грудочки цукру.

Коли авто потрапляло у вибоїну, порцелянові чашки хилиталися в руках, але все одно чаювання створювало на задньому сидінні майже домашню атмосферу. Місіс Брюстер не мала дітей, і їй очевидно подобалося грати роль заможної тітоньки, що пестує свого улюбленця-племінничка. За останні кілька днів він бачив, як чоловіки, потрапивши під вплив лестощів та шарму місіс Брюстер, ставали надто говіркими, і Майкл намагався не повторювати їхньої помилки.

— Ну як, Майкле, насолоджуєшся подорожжю?

— Так. Раніше мені не доводилося бувати в Європі.

— А що ти думаєш про трьох наших друзів з Гамбурга?.

— Альбрехт і Штольц — на вашому боці, а Гюнтер Гофман ставиться до програми скептично.