Розділ «Передмова»

Еліс хотіла лишень одного: десь заховатися, як ховається в норі маленька тваринка. Кашляючи і плачучи від диму, вона востаннє пройшла крізь різьблені ворота. Повітря повнилося ядучим хімічним смородом, наче десь неподалік горів смітник. Пройшовши попід глинобитною стіною до заростів юки, Еліс почала видряпуватися скелястим схилом до краю каньйону. Піднявшись вище, вона побачила, що горять усі будинки, і полум’я пожежі скидалося на бурхливий яскравий потік. Схил ставав дедалі крутішим, і дівчинці довелося хапатися за гілляччя та траву, щоб підтягуватися вгору.

Коли Еліс майже дісталася краю, вона раптом почула тріск. То вдарила в замерзлу землю куля — якраз поперед нею. Вона різко кинулася вбік і покотилася вниз, закривши обличчя руками. Футів за двадцять її стрімке падіння зупинив кущ шипшини. Оговтавшись, Еліс пригадала, що сказав своїм людям командир у комунальному центрі. Саммерфільд і Ґлісон займають позицію зі своїми термічними давачами. А що означає «термічний»? Температуру, тепло. Стрілець побачив її саме тому, що її тіло випромінювало тепло.

Лежачи на спині, Еліс згрібала голими руками сніг. Засипавши ним ноги, вона випросталась і почала обкладати снігом груди й живіт. Потім укрила ліву руку, а правицею обгорнула шию й обличчя, залишивши тільки невеличкий отвір навколо рота. Холодний сніг обпікав шкіру, проте дівчинка все одно лежала під кущем, намагаючись не ворушитися. І коли холод пронизав усе її тіло, остання часточка її маленького «я» затріпотіла, як слабкий вогник свічки, а потім потьмяніла та згасла.