Розділ 2

абріел мешкав із друзями в Нью-Йорку. Священик на ім’я Оскар Ернандес домовився про їхнє проживання на незайнятому горищі господарчої будівлі в китайському кварталі. У бакалії на першому поверсі робили ставки на спортивні змагання, тому там було п’ять окремих телефонних ліній, а ще — факс, сканер і швидкісний Інтернет. За невеличку плату господар бакалійної крамниці дозволяв Ґабріелові й іншим користуватися цими електронними засобами для конкретизації та підтвердження їхніх нових посвідчень особи. Чайна-таун був годящим місцем для таких операцій, оскільки всі власники тутешніх крамниць віддавали перевагу готівці, а не кредитним та банкоматним карткам, які перебували під контролем Великої машини. Решту споруди винаймали різні бізнесові структури, котрі брали на роботу нелегальних іммігрантів. Цех із пошиття одягу був на першому поверсі, а на другому якийсь підприємець штампував піратські DVD-диски. Удень до будинку навідувалася маса всіляких незнайомців, але надвечір усі розходилися.

На четвертому поверсі розташовувалася велика кімната з полірованою підлогою та вікнами в протилежних кінцях. Колись у ній виробляли фальшиві сумочки начебто від відомих дизайнерів, і відтоді біля ванної залишився прикручений болтами до підлоги промисловий швацький станок. Через кілька днів після приїзду Віккі розвішала на мотузках для білизни клапті брезенту, спорудивши таким чином щось на кшталт чоловічої спальні для Ґабріела та Голліса й жіночої спальні для себе та Майї.

Під час нападу на дослідницький центр Вічнозеленого фонду Майю було поранено, і її одужання стало низкою маленьких перемог. Ґабріел добре запам’ятав той день, коли вона змогла вперше сісти в ліжку й повечеряти, і той перший ранок, коли вона прийняла душ без допомоги Віккі. Через два місяці після їхнього приїзду Майя вже могла виходити на прогулянку з друзями, щоб кульгаючи, навідатися на Моско-стрит до гонконгської фірми кондитерських та хлібних виробів. Вона чекала біля ятки на вулиці, — похитуючись, але рішуче намагаючись стояти без сторонньої допомоги, — поки літня китаянка підсмажувала на чорній пательні млинці.

Із грошима проблем не було: вони вже встигли отримати два пакунки стодоларових купюр, що їх надіслав їм Липа — Арлекін, котрий мешкав у Парижі. За вказівками Майї, вони створили собі фальшиві посвідчення особи, включно зі свідоцтвами про народження, паспортами, водійськими правами та кредитними картками. Голліс і Віккі орендували явочну квартиру в Брукліні, щоб мати змогу на її адресу отримувати пошту. Роздобувши всі потрібні фальшиві документи, вони мали намір покинути Нью-Йорк і знайти собі конспіративне помешкання десь у Канаді чи в Європі.

Інколи Голліс жартома називав їхню компанію «чотирма втікачами», і Ґабріелові починало здаватися, що вони, нарешті, потоваришували. Інколи ввечері кожен з них окремо готував якусь страву, щоб потім сісти разом за стіл, попоїсти, а опісля — пограти в карти й пожартувати стосовно того, кому доведеться мити посуд. Навіть Майя інколи посміхалась і приєднувалася до їхньої компанії. У такі моменти в Ґабріела послаблювався самоконтроль, і він на деякий час забував, що він — Мандрівник, а Майя — Арлекін і що йому доведеться назавжди розпрощатися з дотеперішнім життям.

Однак того вечора в середу все змінилося. Друзі просиділи дві години в джаз-клубі в районі Вест-Віллідж. Коли вони поверталися пішки до Чайна-тауну, водій-розвізник викинув на тротуар зв’язаний мотузкою стос газет. Ґабріел випадково глянув на газети — і закляк як укопаний.

ВОНИ ВБИЛИ СВОЇХ ДІТЕЙ!

Шістдесят сім людей загинуло під час культового самогубства в Аризоні.

У статті на першій шпальті йшлося про Нову Гармонію, де Ґабріел побував кілька місяців тому й зустрівся з Керманичем Софією Бріґґз.

Придбавши три примірники газети, вони поквапилися до свого помешкання. Як повідомляла поліція Аризони, спонукою до вбивства стала релігійна манія. Репортери вже встигли взяти інтерв’ю в колишніх сусідів загиблих родин. Усі свідки погоджувалися з тим, що люди з Нової Гармонії були явно не при тямі, бо полишили гарну роботу й затишні домівки заради нелегкого життя в пустелі.

Голліс швидко проглянув статтю в «Нью-Йорк таймс».

— Якщо вірити написаному, зброя була зареєстрована на мешканців комуни, — сказав він.

— Це нічого не доводить, — заперечила Майя.

— Поліція знайшла відео, записане якоюсь англійкою, — сказав Голліс. — Схоже, вона хотіла зробити щось на кшталт звернення перед тим, як узятися до знищення зла.

— Кілька тижнів тому я отримала електронну пошту від Мартіна Ґрінвалда, — наполягала Майя. — У ній не йшлося про жодні проблеми.

— А я й не знав, що Мартін надіслав тобі повідомлення, — здивовано озвався Ґабріел, дивлячись, як змінилося Майїне обличчя. Він одразу ж збагнув, що Майя приховує від них щось важливе.

— Ну то й що? — відказала вона, намагаючись уникнути погляду Ґабріела, та рушила до імпровізованої кухні.

— Що ж він розповів тобі, Майє?

— Я визнала за краще...