Розділ 29

айя й досі мала при собі короткоствольний револьвер, який придбала ще в Нью-Йорку. Ця зброя і визначила її вибір транспорту. Уникаючи аеропортів, вона добиралася з Ірландії до Лондона на сільських автобусах, поромах та поїздах. До Вікторія-стейшн вона прибула вночі, не маючи точного уявлення, де шукати Ґабріела. Перед тим, як покинути Скелліґ Колумба, Майя обіцяла зв’язатися з Вільними Рисаками, тому вона вирішила заїхати до ґуральні на південному березі. Може, Джаґґер та його друзі знають, у Лондоні Ґабріел чи ні.

Діставшись протилежного берега Темзи, Майя рушила по Ленглі-лейн до Боннінґтон-сквер. У таку пізню годину вулиці були порожні, але в будинках можна було побачити слабке мерехтіння телеекранів. Майя пройшла повз відреставровані будинки з терасами й школу з червоної цегли, споруджену у вікторіанську епоху, а тепер перебудовану під жилий будинок із шикарними дорогими квартирами. У такому оточенні ґуральня скидалася на діда в лахмітті, що випадково потрапив у компанію добре вдягнених банкірів та адвокатів.

Діставшись шестифутової кам’яної стіни навколо саду, Майя відчула різкий запах, схожий на сморід спалюваного сміття. Арлекін зупинилась і визирнула з-за рогу будинку. Ні на тротуарі, ні на лавах у парку посеред площі нікого не було. Район виглядав досить безпечно, аж раптом Майя помітила фургон для доставки квітів, припаркований у кінці кварталу. Їй видалося дивним, що хтось здумав замовляти букет червоних троянд о першій ночі.

З боку Ленґлі-лейн входу до саду не було, тому Майя підстрибнула й, ухопившись за край стіни, перелізла через неї. Запах горіння посилився, але самого вогню ще не було видно. Світло йшло лише від вуличного ліхтаря та місяця-молодика, що висів над обрієм. Намагаючись рухатись якомога тихіше, Майя вийшла стежиною до задньої частини будинку. Двері виявилися незамкненими, тож вона потихеньку розчинила їх і ввійшла всередину.

Дим, що рвонув разом із протягом їй назустріч, був як потік смердючої брудної води. Майя інстинктивно відсахнулася, закашляла й замахала руками. Ґуральня палала, і дубові балки та підлога, зроблені ще в дев’ятнадцятому столітті, чаділи так, що хоч сокиру чіпляй.

А де ж Вільні Рисаки? Вони втекли чи загинули? Ставши навкарачки, Майя поповзла коридором на першому поверсі. Двері з лівого боку вели до кухні; вона виявилася порожньою. Розчинивши двері справа, Майя потрапила до спальні, де єдина електролампочка слабко просвічувала крізь навколишній дим.

Посеред кімнати лежав якийсь чоловік: ноги на підлозі, а решта тулуба — на матраці, наче йому забракло сил лягти на нього всім тілом. Майя вхопила його під руки й витягла в сад. Вона сильно кашляла, і очі її сльозилися, але їй усе одно вдалося розгледіти, що то був Джаґґер, приятель Ґабріела. Трохи піднявши Джаґґера, вона сильно ляснула його по щоці. Він закліпав очима й закашлявся.

— Слухай мене уважно! — сказала Майя. — У будинку є хтось іще?

— Роналд, Себастіан... — відповів Джаґґер і знову закашлявся.

— Що сталося? Їх убили?

— Якісь два типи приїхали у фургоні. З пістолетами. Зробили нам уколи...

Майя повернулася до будинку, глибоко вдихнула й знову ввійшла всередину. Проповзши по коридору, як змія, вона стала підійматися вузькими сходами нагору. Свідомість її працювала чітко, але легені поривалися дихати. Було ясно, що вбивство Вільних Рисаків за допомогою вогнепальної чи холодної зброї привернуло б небажану увагу місцевої влади. Натомість Табула вкололи мешканцям ґуральні наркотики, підпалили її і тепер стежили за дверима занедбаного будинку та входом до парку, щоб ніхто не зміг утекти. А наступного ранку пожежники знайшли б в обгорілих руїнах три трупи. Райрада продасть земельну ділянку перекупникові, а лондонські газети подадуть петитом на останніх шпальтах щось на кшталт «Троє людей згоріли в нелегальному помешканні».

У горішній кімнаті Майя відшукала Себастіана й теж стягнула його сходами в садок. Коли вона повернулася до будинку втретє, полум’я вже не на жарт розходилось і підбиралося до стільця в передпокої, а його язики лизали сходи та перила. Нагорі скупчився чорний дим, і Майя нічого не бачила, але спромоглася-таки навпомацки знайти тіло Роналда в кімнаті на мансарді. Смик — стоп. Смик — і знову зупинка. Нічого не було видно. Анічогісінько не було чути. Її свідомість стала маленькою іскринкою життя в навколишньому пеклі.

Вибігши крізь задні двері, Майя відпустила тіло Роналда й упала на мокру траву. Кілька хвилин вона несамовито відкашлювалась і хапала ротом повітря, а потім сіла й протерла очі. Джаґґер був при тямі й щось белькотів про уколи; язик йому заплітався. Майя торкнулася грудей Себастіана й Роналда. Дихають. Отже, живі.

Вона мала револьвер, але стріляти з нього в цьому районі було небезпечно. Колись Голліс розповідав, що в Лос-Анджелесі було так багато пістолетів, що святкування Нового Року часто нагадувало перестрілку в зоні бойових дій. У Лондоні постріл став би надзвичайною подією. Половина навколишніх мешканців неодмінно почули б його та негайно б викликали поліцію.

Полум’я в будинку розгорялося; ось у вікні блиснув яскраво-жовтий спалах — то запалали штори в спальні Джаґґера. Майя підвелася, підійшла до тильного боку будівлі — і на неї накотилася хвиля розпеченого повітря. Коли її дихання внормувалося, вони пригадала розмову між її батьком та Благодатною Матір’ю про глушники для стрілецької зброї. У Європі такі глушники були заборонені, знайти їх важко, а носити з собою — небезпечно. Найпростішим виходом було змайструвати саморобний глушник.

Понишпоривши на задньому подвір’ї, Майя знайшла під стіною кілька переповнених контейнерів зі сміттям. Там вона надибала дволітрову пластикову пляшку з-під газованої води та шмат рожевого поролону, схожий на підкладку для килима. Арлекін напхала пляшку шматочками поролону та вставила ствол револьвера в отвір. На східцях біля чорного ходу лежав моток відеоплівки. Вона взяла її й міцно прив’язала пляшку до ствола. Джаґґер, котрий напівсидів на землі неподалік, здивовано витріщився на Майю.

— Що... Що ти робиш?

— Розбуди друзів. Нам треба вшиватися звідси.