Розділ «Передмова»

Еліс пробула у своїй спальні, аж поки решта членів бюджетної комісії не прийшла до них пообідати. Першим прибув Мартін Ґрінвалд. Він стиха постукав у двері й почекав, поки Джоан вийде його привітати. Мартін був літнім чоловіком із кремезними ногами; на обличчі він мав товсті окуляри. Колись він був успішним бізнесменом, але одного разу на швидкісній автостраді в нього відмовив двигун, і на допомогу йому прийшов чоловік на ім’я Метью Корріґан. Метью виявився Мандрівником, духовним наставником, що мав здатність полишати своє тіло й пускатися в мандри іншими світами. Упродовж кількох тижнів він спілкувався з родиною Ґрінвалдів та їхніми друзями, а потім усіх їх обійняв на прощання та пішов геть. Комуна Нова Гармонія була втіленням ідей цього Мандрівника — спробою створити новий спосіб життя, незалежний від Великої машини.

Про Мандрівників Еліс дізналася від інших дітлахів, але достоту не відала, хто вони й чим займаються. Їй було відомо, що існують шість різних світів, котрі звуться царствами. Світ, у якому вона жила — світ зі свіжим хлібом та брудними тарілками, — був Четвертим царством. Третім царством був ліс, де мешкали добрі тварини, — і це прекрасно! Але існувало також якесь Царство голодних привидів і ще якесь місце, де люди завжди ворогували між собою.

Ґабріел, син Метью, був молодиком років двадцяти з гаком — і Мандрівником, як його батько. Якось у жовтні він переночував у Новій Гармонії разом із жінкою-Арлекіном, яку звали Майя. Нині вже був лютий, та дорослі й досі теревенили про Ґабріела, а дітлахи сперечалися про Арлекіна. Рікі Катлер казав, що, мабуть, для Майї вбити людину — усе одно що муху пристукнути, що вона знає якийсь прийомчик під назвою «тигряча лапа»: один стусан у серце — і ворог падає мертвим. Натомість Еліс вирішила, що «тигряча лапа» — то щирісінька туфта, вигадана користувачами Інтернету. Майя ж була цілком реальною людиною з плоті і крові. Ця молода жінка з густим чорним волоссям і загадковими блакитними очима носила свій меч у довгому тубусі, котрий вона чіпляла через плече.

Через кілька хвилин після приходу Мартіна у двері хтось загупав, а потім до будинку ввійшов без запрошення Антоніо Карденас. Цей веселий і дещо безцеремонний чоловік атлетичної статури колись працював за контрактом у Г’юстоні. Коли до каньйону прибула перша група, він збудував на узвишші три вітряки, котрі забезпечували комуну електроенергією. У Новій Гармонії всі любили Антоніо; дехто з молодших хлопців навіть копіював його манеру носити пасок для інструментів — якомога нижче.

Двоє чоловіків привітно посміхнулись Еліс і спитали про її уроки гри на віолончелі. Потім усі повсідалися за дубовий стіл — як і більшість меблів у будинку, його було зроблено в Мексиці. Подали макарони, і дорослі почали обговорювати питання, що стояло перед бюджетною комісією. Нова Гармонія заощадила достатню суму грошей, щоб придбати складну акумуляторну систему накопичення електроенергії. Наразі діюча система давала змогу кожній родині користуватися піччю, холодильником і двома обігрівачами. Більша кількість акумуляторів означала можливість послуговуватися більшим числом електроприладів, але, мабуть, це не було слушною думкою.

— Гадаю, економніше було б тримати пральні машини в комунальному центрі, — зазначив Мартін. — До того ж я вважаю, що ми зможемо обійтися без автоматів для кави та мікрохвильових печей.

— А я не згодна, — заперечила Джоан. — Бо мікрохвильовки споживають менше енергії.

Антоніо кивнув і додав:

— А я звик уранці випивати чашечку капучино.

Прибравши зі столу брудні тарілки, Еліс поглянула на стінний годинник над раковиною. Була середа, на штат Аризона спустилася ніч, а в Австралії тимчасом іще був вівторковий день. У неї лишилося десять хвилин, щоб приготуватися до музичного уроку. Поглинуті своєю розмовою, дорослі не звернули на Еліс ані найменшої уваги, коли вона хутко вдягла довге зимове пальто, взяла футляр із віолончеллю та вийшла надвір.

І досі сніжило. Коли Еліс крокувала від дверей до воріт, гумові підошви її черевиків легенько поскрипували. Будинок і город оточувала глинобитна стіна шість футів заввишки — влітку вона слугувала захистом від оленів. Минулого року Антоніо поставив великі ворота, на яких було вигравірувано сцени з життя в Райському саду. Придивившись до темної дубової поверхні, можна було розібрати зображення Адама та Єви, квітучого дерева й змія-спокусника.

Еліс поштовхом відчинила ворота й пройшла під аркою. Стежину до комунального центру замело снігом, але це її не турбувало. Гасовий ліхтар, що його вона несла поперед себе, злегка розгойдувався, вихоплюючи з темряви сніжинки, що падали й падали. Сніг укривав сосни та гірські махагонієві дерева, а купу дров він перетворив на пагорб, схожий на сплячого ведмедя.

Комунальний центр складався з чотирьох просторих будинків, що оточували подвір’я. В одному з них містилася середня школа для старших учнів, у якій вісім кімнат були устатковані для навчання через Інтернет. Маршрутизатор у коморі був з’єднаний із кабелем, котрий вів до супутникової антени, змонтованої на пагорбі, що вивищувався неподалік. Телефонних ліній у Новій Гармонії не було, а мобільники в каньйоні не працювали. Члени комуни користувались або Інтернетом, або супутниковим телефоном, установленим у комунальному центрі.

Еліс увімкнула комп’ютер, витягла віолончель з футляра й поставила стілець із прямою спинкою перед веб-камерою. Потім підключилася до Інтернету, і за мить на великому моніторі з’явилася вчителька, що навчала її грати на віолончелі. Міс Гарвік була літня жінка, котра колись грала в знаменитому Сіднейському оперному театрі.

— Ти вправлялась у грі, Еліс?

— Так, пані.

— Тоді почнімо з пісні «Зелені рукави»[1].

Еліс торкнулася смичком струн, і її тіло затріпотіло в унісон із першою нотою. Граючи на віолончелі, дівчинка почувалася більшою, дорослішою, значущішою, і цей потужний приплив позитивної енергії зазвичай зберігався впродовж кількох годин після того, як вона припиняла грати.

— Дуже добре, — похвалила її міс Гарвік. — А тепер зіграй мені ще раз частину В. І особливу увагу зверни на висоту звуку в третьому такті, а також на...

Раптом монітор згас. Спочатку Еліс подумала, що вийшов з ладу генератор. Однак електричні лампочки горіли й ледь чутно шумів вентилятор у комп’ютері.