Розділ 12

а Флетбуш-авеню в Брукліні Ґабріел знайшов вітрину туристичного агентства, в якій було виставлено запилену колекцію всіляких пляжних іграшок. В агентстві хазяйнувала місіс Гарсія, огрядна немолода домініканка, котра важила щонайменше триста фунтів. Вона розмовляла на суміші англійської та іспанської й пересувалася по конторі у візку з писклявими колесами. Коли Ґабріел сказав, що хоче придбати квиток в один кінець до Лондона й заплатить готівкою, місіс Гарсія зупинила візок і підозріло глянула на нового клієнта.

— А ви маєте паспорт?

Ґабріел поклав новий паспорт на конторський стіл. Місіс Гарсія вивчила його з прискіпливістю працівника митниці й вирішила, що документ її цілком влаштовує. Через квиток в один кінець можна набути проблем, пов’язаних з імміграція і ля поліція. Ці проблеми не є добре, ясно?

Ґабріел пригадав Майїн інструктаж стосовно подорожування літаком. Обшуку зазнавали здебільшого старі бабці з манікюрними ножицями й ті пасажири, що порушували елементарні правила. Поки місіс Гарсія їхала до столу, він порахував гроші у своєму гаманці. Виходило, якщо він купить квиток туди й назад, то в нього залишиться ще сто двадцять доларів.

— Гаразд, — сказав він господарці турбюро. — Я куплю квиток в обидва кінці. На найперший рейс.

Місіс Гарсія купила квиток через свою кредитну картку й видала Ґабріелові інформацію про один готель у Лондоні.

— Вам не обов’язково там зупинятись, але ви можете дати чиновнико паспортисто його адресу й телефонний номер.

Коли ж Ґабріел зізнався, що не має жодної поклажі, крім сумки на ремені, місіс Гарсія продала йому за двадцять доларів велику брезентову валізу, напхавши в неї різноманітного старого одягу.

— От тепер ви — справжній турист. А що ви бажаєте побачити в Англії? Вас можуть про це запитати.

«Монастир Тайберн, — подумав Ґабріел. — Там мій батько». Натомість він знизав плечима та глянув під ноги, на вичовганий лінолеум.

— Ну, Лондонський міст, мабуть. Букінгемський палац...

— Буено, містере Бентлі. Передавайте вітання англійській королеві.

Ґабріелові ніколи не доводилося літати закордон, але він часто бачив, як це буває у фільмах і телесеріалах. Добре вдягнені люди коротали час у комфортабельних фотелях, зрідка обмінюючись словами з так само добре вдягненими й привабливими пасажирами. Дійсність виявилася дещо іншою. Вона змусила його пригадати те літо, коли вони з Майклом працювали на годувальному майданчику для великої рогатої худоби неподалік Далласа в штаті Техас. Корови й бики мали на вухах пришпилені бирки зі штрихкодом, і багато часу йшло на знаходження биків, що досягли потрібного віку. Їх оглядали, зважували, сортували по секціях, а потім заганяли на вантажівки крізь вузькі проходи.

Через одинадцять годин Ґабріел стояв у черзі на митний огляд в аеропорті Гітроу. Коли підійшла його черга, він наблизився до паспортиста. Це був сикх із рудою бородою. Чиновник узяв паспорт Ґабріела й уважно вивчав його кілька секунд.

— Ви раніше бували в Сполученому Королівстві?

Ґабріел невимушено посміхнувся, щосили намагаючись поводитися просто й природно.

— Ні. Я тут уперше.

Чиновник провів паспорт крізь сканер і пильно подивився перед собою на екран. Біометрична інформація на радіочастотному чипові збіглася з фотографією та відомостями, вже закладеними в систему раніше. Як і більшість людей на нудній рутинній роботі, паспортист довіряв комп’ютерові більше, ніж власним інстинктам.

— Ласкаво просимо до Британії! — сказав він.