Розділ 36

алишивши Еліс та черниць на острові, Голліс і Благословенна Мати повернулися до Лондона. Не встиг Голліс пробути в Лондоні й доби, як у нього визрів план. Один з Вільних Рисаків, студент коледжу на ім’я Себастіан утік до своїх батьків у Південній Англії, але Джаґґер та Роналд нікуди тікати не збиралися. Джаґґер годинами походжав по двокімнатній квартирі в Чизвіку, виголошуючи промови проти Табула й вимахуючи руками. Роналд сидів на дерев’яному ослінчику, нахилившись вперед і поклавши руки на коліна. Коли Голліс спитав, про що він думає, йоркширець відповів тихим погрозливим голосом: «Ці суки заплатять за те, що скоїли».

О шостій Голліс повернувся до крамниці барабанів охороняти Ґабріела. Джаґґер з’явився там через чотири години, він блукав по захаращеній кімнаті, розглядаючи африканські статуетки та постукуючи пальцем по барабанах.

— Кльове місце, — сказав він. — Наче я опинився десь, блін, у Конго.

Ближче до півночі Вільний Рисак почав нервувати. Він їв одну шоколадку за одною і при кожному шумі сіпав головою. — Вони знають, що я прийду?

— Ні, — відповів Голліс.

— А чому?

— Немає причини боятися. Лише скажи їм те, що ти сказав мені.

— Я й не боюся. — Джаґґер виструнчився й розправив плечі. — Просто мені не до вподоби ота ірландка. Таке враження, ніби вона готова мене вбити навіть за те, що я на неї кашляну.

Тихо брязнув засув, і до крамниці ввійшли Липа та Благословенна Мати. Обоє були явно незадоволені, коли побачили Джаґґера. Благословенна Мати інстинктивно перетнула кімнату й стала насторожі біля входу в спальню, де в темряві лежало тіло Ґабріела.

— Схоже, містере Вілсон, у вас у Лондоні з’явився новий друг. Але я не пам’ятаю, щоб його сюди запрошували, — сказала Благословенна Мати.

— Джаґґера та його друзів урятувала Майя, коли повернулася до Лондона. Вона сказала мені, де вони переховуються. Як ви знаєте, Ґабріел виголосив промову перед Вільними Рисаками. Він попрохав їх дізнатися про нові плани Табула.

— І саме тому Табула намагалися вбити нас, — додав Джаґґер. — Гадаю, дехто бовкнув зайве по мобільному чи надіслав занадто промовисте повідомлення через Інтернет. Але до того як вони спалили наш будинок, ми встигли роздобути вкрай важливу інформацію.

На обличчі Благословенної Матері з’явився недовірливий вираз.

— Щось не схоже, щоб такий, як ти, знав якусь украй важливу інформацію.

— Табула мають публічний заклад, що зветься Вічнозелений фонд, — відповів Джаґґер. — Він проводить генетичні дослідження й запрошує закордонних поліціянтів сюди, до Англії, щоб вони навчалися вистежувати людей по Інтернету.

— Ми знаємо все про програму «Молоді світові лідери», — сказала Благословенна Мати. — Її провадять ось уже кілька років.

Джаґґер став між барабаном зі шкіри зебри та статуеткою бога дощу.

— Наші друзі в Берліні кажуть, що Вічнозелений фонд випробовує бета-версію комп’ютерної програми під назвою «Двійник». Вони використовують дані з радіочастотних чипів та камер стеження, щоб слідкувати за кожним мешканцем міста. Якщо ця програма спрацює в Берліні, то вони розгорнуть її по всій Німеччині та решті Європи.

Липа глянув на Благословенну Матір.