Розділ 33

айя вийшла з крамниці барабанів і рушила до одного з інтернет-кафе на Чок-Фарм-роуд. Липа сказав, що довіряє лишень одному експертові з паралельних світів — італійцю на ім’я Симон Ламброзо. Швидкий пошук у Світовій павутині підтвердив, що такий чоловік справді є і працює оцінювачем художніх творів у Римі. Майя занотувала адресу його офісу та телефон, проте телефонувати йому не стала. Натомість вона вирішила поїхати до Рима, щоб особисто зустрітися з чоловіком, якого її батько назвав своїм другом.

Заздалегідь придбавши квиток на літак, Майя поїхала до камери схову в східному Лондоні, де вона тримала набір фальшивих документів. Для подорожі до Рима вона вирішила скористатися найбезпечнішим варіантом — одним зі своїх паспортів типу ФОРД. Ця абревіатура означала «фальшива особа — реальний документ». Цей паспорт вона отримала в урядовій установі й дані з нього було введено у Велику машину.

Підготовка цього посвідчення особи забрала багато років. Коли Майї було лише дев’ять, Шип роздобув свідоцтва про народження кількох померлих дітей. Їхні «життя» потребували догляду — як фруктові дерева. Час від часу їх конче слід було поливати й підрізати. Ці дівчата склали іспити в середній школі, здобули водійські права, влаштувалися працювати й написали заявки на кредитні картки — але все це на папері. Майя не забувала вносити зміни в їхні документи навіть тоді, коли жила в Мережі й намагалася поводитись, як добропорядна громадянка.

Коли британський уряд увів біометричні посвідчення, фізичні дані в кожному електронному паспорті довелось узгоджувати з фальшивою особою, Майя придбала спеціальні контактні лінзи, які давали їй змогу ошукати встановлені в аеропортах сканери райдужної оболонки очей. Вона придбала також тонесенькі пластмасові наліпки для вказівних пальців. У деяких паспортах на фото було її справжнє обличчя, а в інших воно було змінене завдяки спеціальним хімічним речовинам.

Упродовж років Майя навчилася сприймати кожен паспорт як окрему грань свої особистості. З фальшивим паспортом на ім’я Джудіт Стренд вона почувалась амбітною жінкою, що дбала про власну професійну кар’єру. У паспорті, з яким вона збиралася поїхати до Італії, стояло ім’я Ребекки Ґрін. Майя вирішила, що Ребекка Ґрін буде витонченою артистичною натурою, котра полюбляє електронну музику.

Брати з собою до літака револьвер було надто небезпечно, навіть у зареєстрованому багажі, тому Майя залишила його в камері схову й узяла натомість меч-талісман, стилет і кидальний ніж. Усі три бойові знаряддя були сховані в сталеву раму дитячого візка, виготовленого кілька років тому одним з батькових агентів в Іспанії.

З аеропорту Да Вінчі вона поїхала таксівкою до Рима. Історичний центр Вічного міста знаходився в трикутнику, розташованому біля річки Тибр. Основу цього трикутника становили такі всесвітньо відомі туристичні принади, як Форум та Колізей. Майя влаштувалася в готель біля північної вершини трикутника, неподалік П’яцца дель Пополо. Сховавши зброю в рукавах, вона пішла в південному напрямку повз мавзолей імператора Августа до брукованих вуличок старого міста.

Перші поверхи будівель вісімнадцятого століття займали туристичні ресторани та дорогі бутики. Втомлені продавчині в коротких сукнях стояли біля дверей крамничок і розмовляли по мобільному зі своїми кавалерами. Уникаючи камер стеження біля будівлі Парламенту, Майя ввійшла на площу, де містився Пантеон. Масивна споруда з цегли та мармуру була задумана імператором Адріаном як храм усіх богів. Дві тисячі років простояв він у центрі Рима.

Майя обминула мармурові колони портика. Метушлива, знервована енергія туристичних груп, що їх супроводжували гіди, розпорошувалась у просторому приміщенні, яке вінчав купол. Пошепки перемовляючись, туристи рухалися мармуровою підлогою, розглядаючи гробницю Рафаеля. Стоячи посеред величезного храму, Майя намагалася виробити прийнятний план дій. Що вона скаже, коли зустрінеться з Ламброзо? Невже він дійсно знає, як можна врятувати Ґабріела?

Відчувши порух повітря, Майя підвела очі й глянула на окулюс — круглий отвір у вершині купола. До храму якимось чином потрапив сірий голуб і тепер намагався вибратися на волю. Відчайдушно вимахуючи крилами, птах виток за витком підіймався вгору по крутій спіралі. Але отвір був надто високо, і голуб раз по раз припиняв свої спроби лише за кілька ярдів від омріяної свободи. Майя помітила, що птах утомлювався дедалі більше. Кожне нове зусилля приносило чергову невдачу, і тому він спускався чимраз нижче, обтяжений вагою свого охлялого тіла. Голуб був таким переляканим і ошелешеним, що міг тільки ввесь час літати — наче безперервний рух сам по собі мав здолати проблему.

Відчуття впевненості у своїх силах, з яким Майя прибула до Лондона, зникло. Почуваючись слабкою та вразливою, вона вийшла з храму й поспішила вулицею до натовпу коло тролейбусно-автобусної зупинки неподалік Театро Арґентино. Потинявшись біля історичних руїн у центрі площі, вона ввійшла в лабіринт вузьких вуличок, які колись були єврейським гетто.

Це гетто колись скидалося на східний Лондон у вікторіанську епоху, тобто було притулком, де втікачі могли сховатись і знайти помічників та друзів. Євреї жили в Римі десь із другого століття до нашої ери, але в шістнадцятому їх загнали до огородженої муром зони біля рибного ринку. Навіть лікарям-євреям, які обслуговували італійських аристократів, дозволялося покидати гетто лише в денний час. Щонеділі єврейських дітей змушували ходити на службу в церкву Святого Анжело на рибному ринку, де чернець жебрацького ордену повчав їх, що їм судилося горіти в пекельному вогні. Та церква стояла й досі, а поруч — велика біла синагога, схожа на експонат початку двадцятого століття, перенесений з Парижа до Рима.

Симон Ламброзо мешкав у двоповерховому будинку біля руїн Портико Октавія. Коло дверей висіла мідна табличка з його ім’ям та описом послуг італійською, німецькою, англійською та на івриті: СИМОН ЛАМБРОЗО/ОЦІНКА ТВОРІВ МИСТЕЦТВА/ВИДАЧА СЕРТИФІКАТУ.

Майя натисла на чорну кнопку дзвінка, але ніхто не відповів. Вона хотіла була подзвонити знову, але її перервав чоловічий голос, що лунав з гучномовця, умонтованого в стіну.

— Бон джорно.

— Доброго вечора. Мені потрібен містер Ламброзо.

— А навіщо? — спитав приязний, хоча й недовірливий голос.

— Я подумую купити один предмет, отож воліла би знати його справжній вік.

— Я бачу вас на моніторі, але ніякого предмета ви при собі не маєте.