Розділ 38

олліс сидів, дивлячись у вікно поїзда «Євростар». Мить — і експрес ковзнув по схилу й на великій швидкості вскочив до тунелю під Ла-Маншем. Вагон першого класу нагадував салон пасажирського літака. Французька провідниця штовхала по проходу возик і роздавала пасажирам рогалики, апельсиновий сік та шампанське.

Поруч із Голлісом сиділа Благословенна Мати в сірому діловому костюмі й окулярах. Її непокірне руде волосся було заколоте на потилиці акуратним вузликом. Коли вона читала закодовану електронну пошту на своєму ноутбуку, то скидалася на менеджера інвестиційного банку, котрий їде на зустріч із клієнтом до Парижа.

Голліс був уражений тією швидкістю й ефективністю, з якою ірландка-Арлекін організувала їхню подорож до Берліна. Не проминуло й двох діб після їхньої зустрічі в крамниці Вінстона Абоси, як Голліса забезпечили діловим костюмом, фальшивим паспортом і документами, які свідчили, що він є кінопрокатником з офісом у Лондоні.

Потяг випірнув з тунелю й попрямував на схід через Францію. Благословенна Мати вимкнула комп’ютер і замовила в провідниці келих шампанського. У її зверхніх манерах було щось таке, що змушувало людей опускати очі долу, коли вони з нею розмовляли.

— Може, вам принести ще що-небудь, мадам? — запитала провідниця ввічливим і лагідним тоном. — Я помітила, що ви досі не снідали...

— Ви прекрасно справляєтеся зі своєю роботою, — відрізала Благословенна Мати. — Нам від вас більше нічого не потрібно.

Тримаючи в руках пляшку шампанського, загорнуту в серветку, провідниця пішла по проходу.

Уперше після від’їзду з Лондона ірландка обернула свою голову до Голліса й тим самим засвідчила присутність біля неї ще однієї людської істоти. Кілька тижнів тому він міг посміхнутись і спробувати обворожити цю неприступну жінку, але все змінилося. Його гнів, викликаний загибеллю Віккі, був таким сильним і неослабним, що інколи Голлісові здавалося, що в його тіло вселився якийсь жорстокий і безжальний дух.

Арлекін-ірландка зняла зі своєї шиї золотий ланцюжок. На ньому висів пластмасовий пристрій розміром як товстий олівець.

— Візьміть ось це, містере Вілсон. Це — флеш-диск. Якщо ми зможемо пробратися до комп’ютерного центру Табула, то ваше завдання полягатиме в тому, щоб підключити цю флешку до розетки USB. Вам навіть не доведеться торкатися клавіатури. Флеш-диск запрограмований на автоматичне завантаження.

— А що в цьому диску?

— Ви ніколи не чули про банші — привида, що віщує смерть? Ця істота завиває біля будинку в Ірландії, коли хтось там помирає. Так от, флешка містить вірус «Банші». Він знищує не лише дані в центральному комп’ютері, а й сам комп’ютер.

— А звідки ви його дістали? У якогось хакера придбали?

— Представники влади зазвичай звалюють провину за віруси на сімнадцятирічних хлопчаків, але вони прекрасно знають, що найпотужніші віруси походять з урядових дослідницьких центрів і кримінальних груп. Я придбала цей вірус в одного з колишніх вояків ІРА в Лондоні. Наразі ці люди спеціалізуються на здирництві грошей з веб-сайтів з азартними іграми.

Голліс начепив ланцюжок собі на шию разом з медальйоном Віккі й запхнув його під сорочку.

— А що як цей вірус потрапить до Інтернету?

— Навряд чи. Він розрахований на автономну систему.

— Але в принципі це може трапитись?

— У нашому світі може трапитися багато неприємних речей. Але це не моя проблема.