Розділ 8

ургон об’їхав захисний бетонний бар’єр перед входом до станції «Центральна» з боку Вандербільт-авеню. До нього наблизився охоронець із Національної гвардії, але Натан Бун дав знак одному з найманців — нью-йоркському детективові на ім’я Рей Мітчелл. Той опустив скло й показав охоронцю свій поліційний жетон.

— Нам зателефонували і сказали, що на станції орудує двійко наркоторговців, — сказав він. — Подейкують, із ними була маленька китаянка. Уявляєте? Скоро дурманом торгуватимуть немовлята.

Охоронець вишкірився й опустив гвинтівку.

— Я в Нью-Йорку вже шостий день, — відповів він. — Бачу, тут усі трохи схиблені.

За кермом залишився найманець із Південної Африки на ім’я Вандерпул, а Бун з Мітчеллом та його напарником, детективом Краузе, вийшли з фургона. Рей Мітчелл був невисоким на зріст балакучим чоловіком, котрий полюбляв убиратися в авторський модельний одяг. Краузе являв собою його протилежність: великий, незграбний і завжди чимось невдоволений коп із червоною пикою. Бун платив їм авансом щомісяця й час від часу видавав премії за додаткову роботу.

— І що тепер? — спитав Краузе. — Куди ж вони поділися після того, як зіскочили?

— Постривайте. — Через наушники з мікрофоном Бун безперервно діставав інформацію від двох груп найманців та з комп’ютерного центру Братів у Берліні. Тамтешні техніки вже встигли вломитися в спостережну систему нью-йоркської транспортної мережі й користувалися її можливостями для пошуків утікачів. — Вони й досі на цій станції, в переході, — сказав він. — Камери показують, як вони йдуть до одного з приміських поїздів.

— То що, ходімо до цього потяга? — спитав Мітчелл.

— Ще рано. Майя знає, що ми за нею слідкуємо, і це впливає на її поведінку. Найголовніше для неї — це втекти від камер.

Мітчелл посміхнувся та глипнув на свого напарника.

— Саме тому ми її спіймаємо.

Бун зазирнув у фургон і витягнув звідти алюмінієву валізку з радіоспостережними пристроями й три комплекти інфрачервоних окулярів.

— Ходімо всередину. Я хочу вийти на зв’язок з нашою оперативною групою на П’ятій авеню.

Троє чоловіків увійшли до станції та спустилися вниз мармуровими сходами, спорудженими як копія входу до Паризької опери. У вестибюлі Мітчел наздогнав Буна.

— Я хочу дещо уточнити, — почав він. — Ми допомагатимемо вам у Нью-Йорку долати можливі офіційні перешкоди, але ми нікого не збираємося затримувати.

— А я й не прошу вас цього робити. Працюйте з представниками влади — і все.

— Нема проблем. Я зв’яжуся з транспортною поліцією та скажу, що ми на кінцевій станції.

Мітчелл дістав свою бляху, начепив її на куртку й кудись похапцем подався одним з коридорів. Краузе зостався з Буном наче той велетень-охоронець, і вони підійшли до інформаційної кабінки, на даху якої було встановлено чотирибічний годинник. Сам розмір головного вестибюля, його аркові вікна, біла мармурова підлога та кам’яні стіни — все затверджувало Буна в його переконанні щодо їхньої остаточної перемоги в цій таємній війні. Через термінал щороку проходили мільйони людей, але майже ніхто з них не знав, що ця споруда була прихованою демонстрацією моці Братів.

На початку двадцятого століття одним з найпотужніших прихильників та спонсорів Братів в Америці був Вільям К. Вандербільт — залізничний магнат, котрий фінансував спорудження станції «Центральна». Він поставив вимогу, щоб аркову стелю головного вестибюля прикрасили сузір’ями зодіаку та щоб вона була п’ять поверхів заввишки над мармуровою підлогою станції. Зірки мали розташуватись у такому порядку, в якому вони були в небі над Середземномор’ям під час народження Христа. Але ніхто — навіть єгипетські астрологи першого століття нашої ери — не бачили такого дивовижного розташування: знаки зодіаку були зображені у зворотному порядку.